- Попівка
Попівська академіяКоли мова йде про видатних людей, які є символом нашої культури чи про класиків, творчість яких ми вивчали ще в шкільні роки, то, в першу чергу, ми згадуємо, звичайно ж, Тараса Григоровича Шевченка, Лесю Українку чи Остапа Вишню. З гордістю розповідаємо про те, що Павло Грабовський – наш земляк, який ходив тими ж стежками та милувався тими ж краєвидами, що і ми зараз. Та мало хто знає, що 200 років тому наш край був відомий як місце діяльності унікального гуртка, який був на той час першим осередком освіти та культури на Слобожанщині. А невеличкий хутір Попівку, що зараз є однією з вулиць села Залізняк, знали і в Москві, і в Петербурзі, і навіть за кордоном...
А все завдяки дворянину, поміщику хутора Попівка Олександру Олександровичу Паліцину, якого ще при житті вважали за аскета, адже з кінця XVIII-го ст. і до самої смерті в 1816-му він безвиїздно жив на цьому хуторі. Йому дуже сподобався місцевий краєвид, що нагадує альпійський – на дні великого, глибокого яру - тихий ставок, на одному березі якого, у вигляді довгої вулиці, хутір Попівка, а, навпроти, на другому березі – великий панський маєток, оточений садом та лісом з багатовіковими дубами та тополями. Абшитований ад’ютант фельдмаршала Рум'янцева-Задунайського не був великим землевласником і кріпаків у нього було тільки 30 сімей, але авторитет його був наскільки великий, що він двічі обирався "предводителем дворянства" Сумського повіту Харківської губернії.
Його бібліотека нараховувала більш, ніж 10 000 книжок, а зібрана протягом життя колекція живопису складала близько 2 000 картин італійських художників, німецьких граверів та старовинних православних ікон. Під впливом Паліцина, невтомного просвітителя, перекладача, поета та архітектора, навколишні поміщики також потягнулися до культури та освіти, віддавали "в назидание" і своїх дітей. Наприклад, сини поміщиків Алфьорова, Шидловського та Надаржинського були слухачами Паліцина. Будинок Паліцина в Попівці стає місцем, де збирається вся слобожанська богема – архітектори, письменники, художники, просто "продвинуті" дворяни. Спочатку дещо жартома, а потім і все більш серйозніше цей осередок культури став величатись "Попівською академією".
Панський будинок О.О.Паліцина, 43 метри довжиною та 17 - шириною, - "Попівська академія".
Довгими зимовими вечорами "академіки" читали свої реферати та переклади творів французських письменників, обговорювали політичну ситуацію в Російській імперії. У середовищі цієї передової дворянської інтелігенції виникла думка про необхідність заснування першого на Слобожанщині університету. Так як у Сумах відкрити такого не вдалося, зібрали кошти для будівництва його у Харкові - ще й зараз портрети ідейних вдохновителів цього навчального закладу в університеті на найвиднішому місці. Таким чином, на початку XІХ-го століття "Попівська академія", без перебільшення, стала центром освіти і культури всієї Лівобережної України, вносячи елементи західноєвропейської культури в побут жителів Слобожанщини.
Хутір Попівка на трьохверстівці 1866-го року. На будинок "Попівської академії" вказано стрілкою.
Маючи під боком такого архітектора, як О.О.Паліцин, заможні поміщики замовляють йому виконати проекти своїх нових будинків та храмів у селах. Так, наприклад, у Басах будинок генеральші Штеричевої добре зберігся і охороняється державою як пам’ятка архітектури початку XIX-го століття; в Залізняку місцевий пан І.А.Кондратьєв також збудував будинок за проектом Паліцина, в якому за Радянської влади була школа. Храми – особлива гордість Паліцина, хоча сам він був майже атеїстом. Проїзджаючи через Верхню Сироватку, ми милуємося витвором його рук - Успенською церквою, збудованою в 1812-му році згідно креслень Паліцина. Троїцький храм у Славгороді – єдиний із чотирьох храмів цього села, що зберігся до наших днів – також збудовано за проектом Паліцина. А ще – храми в Штепівці (Лебединський район), Кам’янці (Тростянецький район), Рокитному (Харківська область)...
Уривок зі спогадів В.І.Ярославського, одного з учнів О.О.Паліцина.
У 1807-му році виходить у світ найвідоміший шедевр Паліцина – його віршований переспів пам’ятки художньої літератури Київської Русі - "Слова о полку Ігоревім". Це був перший в Україні переклад цього твору зі старослов’янської мови на російську. Після смерті маєток Паліцина та вся його спадщина перейшли до його кращого учня, М.Ф.Алфьорова, живопис з його колекції став основою картинної галереї художнього музею у Харкові. До речі, в 1854-55-х роках садибу відвідав відомий художник Ігор Айвазовський, який поповнив її колекцію 4-ма своїми картинами.
За радянських часів про діяльність "Попівської академії" говорили обмаль. Як не дивно – саме через назву – "Попівська" – нібито тут готували попів. Забули навіть, як правильно ставити наголос на прізвищі "Паліцин" – наголошують на літері "і", коли вірно буде наголос ставити на літері "а". У 1924-му році активістами-борцями за рівність було зруйновано будинок знаменитої академії, зрівняно з землею сімейний склеп, де був похований Паліцин. Що цікаво, дружина Паліцина, Євдокія Олександрівна Неплюєва, заповіла поховати себе не в сімейному склепі Паліциних, а на загальному кладовищі хутора Попівка, поруч з могилами простих селян. На перший погляд, дивне рішення, але, коли я відвідав Попівку, то зрозумів – "мудра баба!" Справа у тім, що, по смерті поміщиці в 1806-му році, на її могилі посадили звичайну сосну. За ці 200 років тоненька билинка виросла в високе, могутнє дерево, яке здалеку видно.
І кожен, хто проходить мимо, подумки згадує, що ця сосна в три людських обхвати росте на могилі колишньої володарки хутора. Дерево цілком здорове, з молодими гілками та хвоєю і є надія, що воно зможе простояти ще добрий вік. Не кожна знаменитість може похвалитися таким "пам’ятником" на своїй могилі! Є навіть думка, що це найстаріша і найтовща сосна в Україні!
А от могилі Паліцина пощастило менше. За довгих 70 років вся місцевість, де був маєток та сімейний склеп, заросла густим лісом, поруч колгоспниками було облаштовано скотомогильник... Знайти це історичне місце тепер можна, якщо тільки добре розпитати у мешканців самої Попівки, що і довелося зробити, щоб віддати шану пам’ятнику на могилі Паліцина, загубленому серед кущів.
Сьогодні жителі Попівки - близько 30 пенсіонерів. Про свого знаменитого земляка хуторяни знають небагато – і то лише завдяки дослідженням сучасного місцевого краєзнавця, активіста громадського життя села Залізняк, колишнього директора школи Михайла Пилиповича Теслі.
Портрети О.О.Паліцина (1746-1816) та дослідника його творчості - М.П.Теслі.
44 роки свого життя віддав М.П.Тесля дослідженню життя та творчості О.О.Паліцина, 17 відпусток провів у архівах та бібліотеках. Саме він у 1983-му році зробив знахідку, що Паліцин є першим на Україні перекладачем "Слова о полку Ігоревім", зібрав кошти на пам’ятник, який було встановлено на місці сімейного склепу Паліциних у 1994-му році, заснував громадське об'єднання "Паліцинська академія". Члени цієї "академії", серед яких багато краєзнавців, щороку проводять "Паліцинські читання" там, де залишив свій слід О.О.Паліцин, зустрічі зі школярами, студентами, запрошують до Попівки відомих людей.
Книги, видані М.П.Теслею.
А ще - і в наш час у Попівці займаються таким цікавим народним промислом, як "драти лико". Коли спилюють липу, в першу чергу з неї знімають кору. Потім її замочують у тому самому мальовничому ставку на дні яру. Коли кора добре відмокне, лико надирають на тонкі довгі смужки та підсушують. З нього плетуть, як у старовину, декоративні кошики, капелюшки, лапті, - тепер - як сувеніри...
Мокне лико...
Неподалік від Попівки та Залізняка, якщо навпростець, є ще одне унікальне місце. Це – Журавлине озеро, яке занесено до книги "Пам’яток природи України" та охороняється законом. Цікава сама історія утворення цього озера. Близько 100 років тому тут видобували торф. Коли вранці робітники вийшли на роботу, то побачили, що важка машина, яка різала торф в болоті, провалилась, а весь кар’єр залило водою. Щоб витягнути машину, в ті часи не було а ні такої техніки, а не вдалого під’їзду, тому довелося залишити її в болоті напризволяще. Згодом машина почала обростати рослинністю, утворився острівець якраз посередині круглого за формою рукотворного озера - зараз на ньому є навіть дерева. Вода в озері дуже м’яка, зольна, жовтого кольору – говорять, що це від йоду, який розчинений у цій воді.
Як ми знаємо, йод дуже важливий і потрібний нашому організму, особливо при захворюванні щитовидної залози, та й отримати його з продуктів дуже важко. Тому купання в цій водоймі корисне для здоров’я, а поруч з озером спорудили цілий хутірець для бажаючих добре відпочити. Ось такі чудеса природи та історико-культурні заповідники. І не десь далеко, куди треба шукати часу та коштів, щоб відвідати, а зовсім поруч зі своєю домівкою.
О.Десятниченко (с) листопад 2009 р.