Самотоевка в сети Internet

- Комуна

РЯСНЯНСЬКА КОМУНА (до 100-річчя)

 
Після буремних подій 1917-1920 рр. та остаточної перемоги більшовизму, перед молодою державою нового типу постало непросте завдання - швидко відновити господарство, основою котрого з глибини віків було сільськогосподарське виробництво. У мріях ідеологів комунізму результат бачився, як створення «держави-комуни», де не буде приватної власності, товарно-грошових відносин і ринку. На думку мрійників-стратегів, подати приклад швидкого подолання відстані від тотальної розрухи і бідності до щасливого ситого майбутнього мають сільськогосподарські комуни, базовані на експроприйованих поміщицьких та монастирських економіях. Серед найбільше знедолених селян знайшлися і прихильники такої політики. Так як свого майна та засобів виробництва вони майже не мали, вступаючи до комуни - нічого не втрачали, готові були жити у гуртожитках, переселятися на будь-які відстані у пошуках кращої долі.

1919 рік. Український переселенець часів Столипінської реформи Демид Хмарський організовує комуну у Ардатовському повіті Симбірської губернії. Станом на 1920 р. там працювало 40 сімей. Пізніше до них приєднується ще дві комуни з Оренбурзької губернії. Оскільки Симбірськ - батьківщина Ульянова-Леніна, то і комуна отримує назву «ім.Леніна» - 150 родин (370 осіб), 500 голів худоби, своя будівельна бригада. Але по Сибіру ще гуляли банди часів «громадянської війни», що шукали легкої здобичі. І у 1921 р. одна з них, кількістю 2500 шабель (згідно інших джерел, у банді налічувалось 200 піхотинців та 700 кавалеристів), очолена білогвардійцем Охранюком, напала на господарство, вбила 19 комунарів, розграбувала все майно. Рік видався вкрай неврожайний, поруч, на Поволжі - голод, все це - на тлі епідемії тифу. Вирішили, що треба переселятись, інакше зиму не пережити.

Тут голова і згадав багаті краї своєї батьківщини, України, послав гінців шукати там нове місце під комуну. Надибали вони у Зміївському повіті економію з маєтком колишнього поміщика Лихачова. Все було розграбовано, розбито. Направили з комуни 40 чоловік будівельної бригади, щоб зробити ремонт, приготувати приміщення під зимівлю. Ті приїхали, прицінились, почухали потилиці і... розбрелися по наймах серед місцевих «куркулів». Тоді не було розгалуженої мережі зв'язку, щоб швидко дізнатися, як йдуть справи на новому місці, чи готове воно під переселення. Слідом за будівельниками з комуни виїхав дитячий будинок на 100 дітей, з ним - багатодітні жінки та пристарілі комунари. Більшість залізниць лежало у руїнах. Потяг йшов спочатку до Москви, потім - до Києва, і тільки після цього можна було рухатись в бік Харкова. У дорозі напав тиф, померло 80 дітей. А слідом вже прямував ешелон з майном та залишками комунарів. Замість замовлених 80 вагонів дали лише 32, куди завантажили найважливішу частину майна та реманенту.

Їхали 6 місяців. Тіснота, холод, висипний тиф, не вистачало їжі. Жінок, дітей, пристарілих - як викосило, почалась внутрішня агітація за розвал комуни... У Києві дізнались новини про розбитий маєток на Харківщині, подалися до Наркомату благати дати комуні направлення у який-небудь нехай слабенький радгосп, щоб тільки були якісь харчі, дрова та дах над головою. Надійшла пропозиція - частина монастиря у Рясному. Згодилися 43 особи. Приїхали. Це вже весна 1922 р. У приміщеннях перед огорожею Ряснянського Свято-Дмитрівського чоловічого монастиря розташовувалось господарство місцевого радгоспу «Труд», створеного у 1921 р. Нарахували там дві старі шкапи, двоє загодованих волів, дві корови, троє поросят, одну стару жатку, три плуги, одну борону та два розбитих вози.

Сам монастир хоча і дуже постраждав у 1918-1919 рр., але його господарство ще трималося зусиллями декількох десятків ченців. Радянська влада подарувала монастирю своєрідний «шанс на виживання», дозволивши створити на його базі трудову сільськогосподарську артіль. Харківська губернська комісія по відокремленню церкви від держави у 1922 р. постановила закрити всі монастирі губернії, переселивши всіх ченців - у артіль Ряснянського монастиря, а черниць - у артіль Фомівського монастиря. Туди ж з часом відправляли і весь «бродячий чернечий елемент», спійманий міліцією по всій губернії. Виселили з монастиря працюючу в стінах колишньої семінарії у 1920-1922 рр. профшколу. Таким чином, ченці та комунари мали співіснувати, спів-виживати. Було це непросто. Насельники монастиря не поспішали ділитися з комунарами харчами, бо самі ледве животіли; комунари залишали у робочий день при комуні сторожа, котрий би слідкував, щоб ченці не навчали їх дітей Слову Божому. 

 
Спочатку під комуну були виділені лише будівлі перед огорожею монастиря - двоповерховий готель для паломників на 32 кімнати, одноповерхові будинки на 7 та 8 кімнат, лікарня на 10 кімнат, водокачка, кухня з їдальнею для мандрівних богомольців, лазня, великий господарський двір з водогоном. Комунари це все відремонтували, бо стояло без вікон і дверей. Навесні 1922 р. засіяли 15 десятин ярини та 4,5 десятини буряків. Врожай був добрий. Щоб прогодуватися, почали розбирати найближчий до комуни храм-дзвіницю, що височіла над вхідними воротами. Цеглу, колоди, бляху реалізовували місцевому населенню за харчі і горілку. Кудись збули і дзвони та гарного баштового годинника. Розорили усипальницю засновника монастиря Костянтина Хрущова, накололи череп поміщика на дрючок і носили по Рясному на якесь радянське свято. 

 
1923 р. До гурту приєдналися комунари з Тургайської області, привезли частину майна, економічний стан господарства дещо поліпшився. Організовували заходи-«змички» з селянами Рясного, поліпшували культурно-освітню роботу з ними. Деякі селяни звернули увагу на певні переваги колективного господарювання. Адже кожен комунар виконував роботи тільки згідно основної спеціальності, займався «своїм ділом», не розпорошуючись між різними справами. За це отримував місце в опаленому приміщенні, трьохразове харчування, одяг, догляд за дітьми, культурно-масове наповнення дозвілля; у жінок немає турботи про горшки, прибирання, шиття та інше порання.

У 1924 р., дякуючи долученим селянам із сусідніх сіл, населення комуни складало вже 150 душ, а у 1925 р. – 292 душі, котрі обробляли 379 десятин землі. Першими з ряснянців до комуни записалися Федір Причина, Сергій Ковтун, Іван Лубенець, Семен Петриченко, Сергій Головашов. Дитячі ясла нараховували 25 малюків, дитбудинок - 55 дітей віком від 4 до 12 років. Таким натовпом стало легше тиснути і на самих ченців, котрих все більше притісняли, відвойовуючи приміщення вже безпосередньо у монастирі. З двох церков зробили клуб і театр, у монастирській трапезній розташували спільну для всіх комунарів їдальню. Працюють мельниця, сукновальня, шкіряний завод, майстерні, доглядається сад. Робочий день розпочинався у господарстві «по дзвонику» о 5-й годині ранку. Газета «Харьковский пролетарий» повідомляла у червні 1924 р., що комуна придбала нові жатку і молотилку, впроваджує електрифікацію.
Врожай 1925 р. - 35 десятин жита, 45 десятин вівса, 18 десятин озимої пшениці, 4 десятини посівного сіна, 44 десятини лугового сіна. Всі роботи виконані жатками, з мінімальним використанням ручної праці. Голова ради комуни – товариш Афанасенко, довгий час членами ради були Олександр Чаловський, Ілля Савостьянов, Сильвестр Лисенко та Демид Хмарський.
До речі, разом з першими переселенцями до комуни прибув відомий український кобзар Іван Антонович Чаловський (1839-1938). Саме від нього національна скарбниця фолкльору поповнилась записом народної пісні 
«Ой, послав Бог Хмельницького» (1923 р.) та повної версії думи «Іван Богун» (1928 р.), котра була відома з 1853 р. дякуючи фрагментам, записаним Пантелеймоном Кулішем . Обидва твори Чаловський пам'ятав зі свого дитинства, проведеного у Немирівському районі Вінниччини. Не зважаючи на похилий вік, кобзар багато подорожував Краснопільщиною з виступами перед селянами. 


 
10 травня 1925 р. на 9-му Всеукраїнському з'їзді Рад, комуна ім.Леніна в честь плідної праці була відзначена Червоним прапором - вищою нагородою УРСР того часу. З рук товариша Буценка стяг приймає представник ряснянської комуни, товариш Багацький, котрий палко запевняє з'їзд, що комуна і надалі буде «зразковим розсадником комуністичних господарств». 27 вересня 1925 р. у Славгороді пройшла районна сільськогосподарська виставка, кульмінацією якої стало ефектне появлення першого у районі трактора з комуни. Безальтернативно - павільйон комуни ім.Леніна отримав перше місце на виставці. Відвідувачі тут штовхалися безперестанку, а комунари не встигали відповідати на всі питання. 


 
Завдяки комуні пожвавилася робота і ряснянського сільбуду, де у 1926 р. селяни мали змогу познайомитись з передовим досягненням радянської влади - демонстрацією передвижною кіноустановкою художнього фільму «Червоні д’яволята». Перед художнім фільмом пройшов документальний – «За владу Рад» і селяни вперше побачили «живого» Леніна, видатних революціонерів, Петроград, Зимовий палац і т.і. У 1922 р. при комуні за пропозицією Тараса Хмарського зорганізувався комсомольський осередок, а у грудні 1924 р. і в самому Рясному долучили до загону 8 комсомольців, наступного року - ще 33. Працюють культгуртки: науково-природничий, сільськогосподарський, кооперативний, жіночий та літературно-драматичний. Велика робота проведена лікнепом. Також при комуні у 1924 р. була створена постійно діюча трьохрічна школа-комуна, на перший курс якої набрали 30 слухачів. Першим директором ста
в агроном, професор Іван Дамберг, до 1930 р. школа випустила більше двох сотень спеціалістів з колгоспного будівництва. Комуна видає свою газету – «Червоний будівник», а сількори подають декілька заміток про життя господарства до сумської окружної газети «Плуг і молот» (звідки і взято для цього нарису багато цікавих матеріалів).

Та, паралельно з розвитком комун, на селі набули успішного розвитку господарства одноосібників, «куркулів», «непманів». На фоні результатів роботи приватних власників, здобутки комун поступово, але все більше і більше, падали в очах селянства. Самі комунари також все частіше поглядали із заздрощами на життя заможних одноосібників. Як не гарно у комуні, та людина так влаштована, що кожен мріє про свій куток, обійстя, - а не ліжко у гуртожитку; про своє майно, речі, одяг, гроші, – а не предмети повсякденного вжитку «як у всіх», виділені із «загального котла»; про свою сім’ю, особисте життя, вільний час, - а не про буття, весь час проведене на очах у всіх. Фактично, комунар – це той же кріпак, наймит, що працює за ночівлю, щось із одягу і їжі, та ще й має масу громадських обов’язків. Чоловіки з комуни стали шукати собі «прийми» у селі, роботу у «куркулів», дівчата – виходити заміж за ряснянських хлопців, ченці – намагалися знайти релігійну службу десь у сільських парафіях або ж навіть державних установах. Запанували песимістичні настрої, занепала трудова дисципліна. Зачастили крадіжки, розтягування, розбазарювання, безгосподарне використання майна комуни, пияцтво, сварки, хуліганство, розпуста. Та й держава доклала руки, обіклавши колективні господарства самооподаткуванням, хлібозаготівлею і продрозверсткою, котрі «зводили на нєт» всі нові потуги комуни стати заможніше. Відіграли свою роль і заклики направити для освоєння Донбасу 45 000 робітників. Залишки ж комуни, що проіснувала 10 років, у 1931 р. приєднали до місцевого колгоспу «П’ятирічка», якому від комуни перейшла і назва – «ім.Леніна», довгий час нагадуючи ряснянцям про таку цікаву сторінку історії села.  

 О.Десятниченко (С) 2021

Опубліковано у краснопільській газеті "Перемога" 19 лютого 2021 р.


 

 

Сьогодні сайт відвідало - 15 посетителей
Этот сайт был создан бесплатно с помощью homepage-konstruktor.ru. Хотите тоже свой сайт?
Зарегистрироваться бесплатно