- Образ
Урочище Образ.На світі, безумовно, є немало цікавих, дивовижних чи, просто, дорогих серцю, чудових місць. Далекі тропічні острови, загадкові Єгипетські піраміди чи просто Крим з Карпатами :-) Коли ж йде мова про святі православні місця, то на думку приходить гора Афон у Греції, загублені в болотах монастирі північної Росії чи наша Києво-Печерська лавра. І, мабуть, ніхто навіть не здогадується, що не менш чудове місце може бути зовсім поруч, за якийсь десяток кілометрів від своєї домівки. Якраз останній час саме про таке місце - урочище Образ, яке зовсім поруч, я й чув немало досить захоплюючих розповідей. Та, спочатку, трішки історії.
Як розповідав 150 років тому Філарет (Гумілевський) в своєму "Историко-статистическом описании Харьковской епархии", в старі часи в 7 верстах від села Великий Бобрик (приблизно скільки ж звідти й до Самотоївки), біля лісового джерела була знайдена дуже древня ікона (образ) Св. Миколи. Звідки вона там з'явилася, ніхто не знає і скільки б її звідти не забирали, вона все одно самими чудесними стосунками поверталася назад. Ця ікона здавна почиталась у народі, як чудотворна, бо загоювала рани на тілі та лікувала людям душі. І не тільки простому люду, а й більш заможнім. Так, у поміщиці Ірини Власовської, десятимісячний син був дуже хворий, його тіло все було обкидане гнійними вавками. Дізнавшись про чудодійну ікону, вона принесла сина до неї, запалила свічку, помолилася та й повернулася додому. Дома розгорнула одежі - а ран як ніби й не було - всі загоїлись. В 1787-му році п'ятирічний Григорій, єдиний син вдови, поміщиці села Великий Бобрик Єлизавети Рахманової, крім того, що загалом був одержимий, так ще й страждав сильною кровотечією з ушей, рота й носа. Найкращі медики були безсилі, тільки розводили руками. Коли ж вона, за порадою якоїсь 90-річної бабусі, разом з лікарем та священником прийшли в урочище, то були вражені особливим сяйвом, яким зустріла їх ікона. Дитя не тільки оклигало, а й, під прямим патронатом Кутузова, 30-ти річним генералом воювало з Наполеоном; поміщиця ж відразу після чудесного зцілення веліла збудувати кам'яну капличку для тієї чудотворної ікони.
Згадує про це місце і Орест Михайлович Сомов у своїй повісті "Гайдамак", написаній в 20-ті роки XIX-го століття:"...Между тем коляска остановилась подле леса, в урочище, называемом Образ. Проезжие находят ныне на сем месте большую каменную часовню, в виде разрезанного конуса, довольно красивой архитектуры; но в тогдашнее время стояла здесь часовня деревянная, которой стены валились от ветхости. Часовня сия возвышается над лесистым оврагом, в углублении коего находится колодец чистой, холодной ключевой воды, с бревенчатым срубом. Теперь по другую сторону от дороги здесь есть шинок, или постоялый дом для проезжающих; но тогда не было еще здесь никакого жилого строения. Пустынное сие место привлекает взоры путешественников своею дикою красотою, и редкий из них не останавливается здесь хотя на короткое время..." - далі детально розповідається про те, як прямо тут гайдамаки пограбували досить заможнього пана.
Урочище Образ на трьохверстівці 1866-го року.
На початку літа 2009-го року, за сприяння Великобобрицького лісництва, урочище облаштоване і для більш цивілізованого відвідування. Отримано благословіння освяченням також від благочинних православної церкви.
Що ж, якісь там 10 кілометрів на спортивному велосипеді - досить легенька прогулянка. Тим паче, що свято Івана Купала - як кажуть, сам Бог велів в такий день у воду десь зануритись, тим більше - у святу :-) Минувши мальовничу Думівку, грунтова дорога повертає в бік Чернеччини. По дорозі минаю таких же "паломників" з Бобрика як і я, що, сповнені передчуттями, пішком прямують в тому ж напрямку, на ходу вминаючи недозрілий горох з поля.
Ось і мета поїздки - прямо над дорогою бачу щит "Урочище Образ", напроти нього - пам'ятний знак про події серпня 1943-го року, коли І.Г.Вдовитченко ціною власного життя зупинив танк (детальніше про це можна почитати в окремому нарисі).
Самотоївським школярам добре відоме це місце, бо приїзджають доглядати - фарбувати, полоти бур'яни та насаджувати квіти.
Поруч з цими знаками, та вже в самому лісі, вкопано і обкладено камінням великий хрест - саме тут на початку XIX-го століття за наказом поміщиці була збудована капличка для ікони, - на жаль, тієї каплички там давно вже як немає.
Далі шлях пішов різко стовбула вниз, - коли ним їдеш, таке враження, що ти на серпантині десь у горах. Можна зрізати, якщо спускатися на дно яру не автомобільною двохколійкою, а пішохідною стежкою навпростець.
І ось я на місці, з цікавістю знайомлюсь. Зліва - криничка, з якої вода тоненьким джерельцем протікає до купальні та й тече собі далі по дну глибокого яру річкою Рубленою, яка в Думівці, перегороджена греблею, утворила величенький ставок. Вся місцина вимощена дерев'яною плашкою та обгороджена українським тином з лози.
Криничка з усіх сторін завішана іконами, як досить старими, так і зовсім новими. До води в криничці зовсім неглибоко, можна легко зачерпнути черпачком, який є поруч. Також облаштовані місця, щоб можна було поставити свічку чи засвітити лампадку, залишити декілька монеток. На дереві біля кринички вирізано хреста - місцеві жителі говорять, що в роки війни тут німці розстріляли доньку циганського барона.
Далі джерельна вода потрапляє до рукотворної купелі - невеликого дубового басейну глибиною більше метра, біля якого теж встановлено великого хреста з іконами. Вода в купелі від дуба матова, сірого кольору, але чиста й дуже холодна - кажуть, лише чотири градуси. Користуючись тим, що прибув першим, швиденько роздіваюсь і по східцям спускаюсь до басейну. Діставши дна, відчуваю, що він теж чимось вимощений, мабуть, такою ж дубовою плашкою. Тричі занурившись, як положено, з головою, відчуваю, як чудодійна вода, наповнивши мене своєю енергією та льодяним холодом, кулею виштовхує кудись угору.
Поки підсихав та фотографував усю цю красу, підійшли й ті, кого я минув по дорозі. Трішки побовтавши у воді босими ногами, першими, звичайно ж, до води стрибають діти, потім до них підтягнулись і дорослі. Поспілкувашись з ними (навіть бесіда в такому місці сповнена якоюсь щирістю та добротою), збираюся в зворотній шлях.
Маршрут моєї подорожі до урочища Образ. Цікаво, порівняно зі старою картою, що за 100 років навіть положення доріг не змінилося. Ще одне цікаве спостереження - як бачимо, на карті Генштабу 80-х років XX-го століття назва "ур.Образ" вказана не на самому його місці, а на найвіддаленешому куточку лісу. Мабуть, так за Радянської влади хотіли відв'язати назву урочища від його історії та приховати його справжнє значення.
О.Десятниченко (с) липень 2009 р.