- 1660-1765рр
Самотоївка козацька.У 1655 р. (за іншими даними – 1652 р.) переселенцями під проводом осадчого Кондратьєва Гарасима Кондратовича заселено «Сумын городок». Настав час згуртувати, об’єднати громади навколишніх поселень в одне військово-територіальне утворення, покликане захищати як південні кордони Московщини, так і самих себе від ворога. Таким вбачалося Кримське ханство та, не зовсім відкрито – Гетьманщина, козаки якої, керовані Польщею та підкріплені тими ж татарами, могли завдати удару з південного заходу. Козаків сусідніх слобід та хуторів об’єднали в сотні, на основі яких у 1659 р. створили Сумський козацький полк. Московський цар призначив Гарасима Кондратьєва полковником цього військово-адміністративного округу. Козаки, котрі мешкали у Самотоївці, спочатку входили до складу великої Краснопільсько-Сироватської сотні, після її реформування - до складу Краснопільської сотні. Прапор Краснопільсько-Сироватської сотні виглядав, як полотнище малинового кольору, на якому в центрі золотом вишивався козацький («мальтійський») хрест, над ним – перевернутий напівмісяць, у верхніх кутах – по шестикінцевій зірці. Напівмісяць символизував православну віру, в перевернутому вигляді означав «ми під захистом небес» (як купол храму). Дві віфлеємські зірки – це основні складові частини сотні – містечко Краснопілля та слободи Сироватки (нині - Верхня та Нижня Сироватки Сумського району). Таким чином, весь прапор ніби говорив: «Ми козаки, над нами Бог і нас дві сотні».
Прапор Краснопільсько-Сироватської козацької сотні XVII ст. (реконструкція).
Тричі, - у 1659 р., 1663 р. та у 1668 р. вороги приходили до укріплених Сум та Краснопілля, однак взяти їх так і не змогли. Щоправда, Краснопілля все ж добряче потріпали. З люті, що містечка вціліли, татари спустошили навколишні слободи та хутори. Напевне, козаки Самотоївського куреня в цей час знаходились за стінами остроги-фортеці Краснопілля, мирне населення розбігалось по лісах та болотах. Потім поверталися і відбудовували, налагоджували життя на майже пустому місці. Для спостереження за переміщенням ворога по Бакаєвому (Сагайдачному) шляху та швидкого сповіщення про можливий напад татар, поблизу Самотоївки було насипано 4 кургани. Два з них знаходились у найвищих точках поля між яром Крутим та урочищем Грузне, ще два – на південь від села, на підвищенні перед в’їздом до теперішньої Думівки. На верхівках курганів завжди у готовності знаходились напівсирі багаття. Коли на кургані за Грязним з’являвся дим, запалювалися й ці багаття, сповіщаючи краснопільців та передаючи своєрідну естафету в бік Сум. З сотенних та полкового містечка терміново споряджались козацькі загони, які й відбивали напади. Зараз ці кургани повністю розорані. Курган біля яру Крутого («на аеродромі») ще пам’ятають сторожили. В середині ХХ ст. на ньому знаходився великий камінь з викарбуваним хрестом, огорожений дерев’яними жердинами. До речі – яр Крутий складається з трьох відрогів: Криве, Середньє та Слюсареве (найширше).
Сумський полковник Кондратьєв Гарасим Кіндратович (1613-1701).
У 1687 р. Гарасим Кондратьєв отримує царську грамоту, згідно якої «за службы, походы и раны» його було «пожаловано» в дворяни, а його сина, Андрія - в стольники. У 1699 р. Слобожанщина потерпала від великого голоду. Користуючись цим, Кондратьєви прибирають до своїх рук частину Самотоївки, недорого викупивши бідняцьку землю. Також приглянулась і Корчаківка. Андрій Кондратьєв задешево забирає її у самотоївців та, впридачу, ще й весь луг від Корчаківки до самого Краснопілля. Землі не досить вдалі під поля, бо весною їх заливало, зате дуже добрі під випасання худоби чи сінокіс. Із заснованого Гарасимом Кондратьєвим села Тур'я у Корчаківку переселяється декілька сімей: Григоренко, Гоч, Наливайко, Сумець - ці прізвища до сих пір зустрічаються як у Самотоївці, так і в Тур'ї. Ще й тепер, прилеглі до «старої» Корчаківки ліси, місцеві жителі іноді зовуть «тур'янськими». Так як з Корчаківкою були прикуплені й лугові землі, корчуватися та селитися в лісі необхідність відпала. Корчаківка плавно почала як би «переповзати» з лісу на не власні весняним повеням ділянки лугових земель - хто будувався, ставив тепер свої хати на відкритому місці.
Гарасим Кондратьєв помер у 1701 р., Андрій Кондратьєв загинув 8 червня 1708 р. на річечці Уразовій біля міста Валуйки. Ще один син Кондратьєва, який мав відношення до нашої місцевості, - Іван - у 1662 р. на «пожалованых царём» землях засновує село Глибень (Глибне). Назва села, зрозуміло, пішла від глибоких місць на цій ділянці Сироватки.
У 1706 р., в зв'язку з тим, що відпала необхідність тримати велику кількість козачого війська як у Краснопіллі, так і в Сумах, багато колишніх вояків отримали грамоти на володіння земельними наділами. Окрім того, вони роз'їзджали по навколишнім поселенням, шукали селян, які би продали їм свою землю. Так як самим біднякам після цього діватися було нікуди, ті просто просилися залишитися у новоявленого пана батракувати за їжу та ночівку. Це стало початком кріпацтва, щоправда, - поки що не офіційного. Так, у 1732 р. в Самотоївці, у сотника Івана Романова було вже 37 робітників, у підпрапорного Якова Подольського - 21, у підпрапорного Івана Лєвшина - 13, у сотника Василя Смаковського - 7, у вдови Марії Ігнатьєвой - 19, у вдови Марії Кондратьєвой – 10.
Межі Краснопільської козацької сотні на карті регіментів Сумського слобідського полку 1725 р. Найстаріша карта, на якій бачимо Самотоївку (Samogoevka).
В адміністративному плані за правління першого російського імператора Петра І територія Сумського слобідського козачого полку була поділена на повіти та увійшла до складу нового утворення – губернії. Спочатку це була Азовська губернія, пізніше кожен з правителів проводив свою нову реформу і населення підпорядковувалось то Київській, то Білгородській губернії. Самотоївка за цих часів (1715-1765 рр.) відносилась до Краснопільського повіту.
У 1688 р., 1701 р., 1718 р. та 1739 р. у Самотоївці, як і по усій Слобожанщині, прокотилась епідемія чуми. Померлих ховали на глибину не менше сажня (2 м 13 см). Їхнє подвір'я спалювалось, а родичі виселялись подалі від слободи. З 1715 р. почали брати хлопців у рекрути.
Чим далі від Слобожанщини віддалявся кордон Російської імперії, тим менше значення козаччина мала для цієї держави. Навіть реєстрові, бойові козаки використовувались не за своїм прямим призначенням. Так, у 1719 р. на будівництво Ладожського каналу відбирали одного робітника з кожних семи дворів, причому, селяни самі мусили оплатити йому провіант. У 1731 р. на будівництво Української оборонної лінії забирали по одному чоловіку з кожних десяти дворів, забезпечували його харчом на три місяці, зброєю, інструментом. Всього ж у Самотоївці, станом на 1730 р., мешкало 535 осіб.
Самотоївка на ландкарті України 1730 р.
Для дослідження історії будь-якого населеного пункту, окремим цінним джерелом є старі переписи населення. Адже з них можна почерпнути інформацію не тільки відносно кількості населення, а його розшарування на класи, отримані ж генеалогічні дані незамінні при складанні родоводів. Звичайно, чим старіші переписи населення щастить знайти, тим далі в глибини часу можна сягнути розвідками. Ба навіть просто саме ознайомлення з переліком призвищ та імен давнього часу є цікавим заняттям, адже дає можливість дізнатись, які з родин проживають тут вже не одне століття, кого можна вважати справді корінним населенням. На Слобожанщині в цьому плані великою популярністю користується обліково-статистичний перепис слобідських козацьких полків 1732 р., який, за окремим дорученням царського уряду, здійснив лейб-гвардії майор М.С.Хрущов. Військові писарі тоді обійшли всю Слобідщину, кожне обійстя, занотовуючи поіменно все чоловіче населення. Звичайно ж, не обминули увагою і Самотоївку, де налічили 633 мешканці разом з жіночою статтю та дітьми.
Різні класи населення переписувались окремо: козацька старшина, реєстрові (виборні) козаки, підпомічники, духовенство, посполиті селяни (робітники, піддані, підсусідки). Підпрапорні, або, як їх називали на сусідній Гетьманщині - хорунжі, були козацькою старшиною. Вони не підпорядковувались сотникам, а тільки напряму Сумському полковнику. Рядові козаки складали Самотоївський курінь Краснопільської сотні. Козацька служба полягала в обороні сотенного містечка Краснопілля, участі у військових походах Москви, охороні південних рубежів Слобожанщини та спостереження за переміщенням ворожих військ за її кордонами. Слобідські козаки були тоді справжньою місцевою аристократією. Кожен козак мав від трьох-п'яти, а то і до 15 підпомічників - теж козаків, але не таких заможніх. Всього їх налічувалось 120 чоловік по Самотоївці. Підпомічники не несли військової служби, а повинні були допомагати своїм козакам провіантом та грошми на зброю; розпоряджались в їх господарствах, коли самі козаки несли службу. В дворах деяких козаків були ще й підсусідки - майже кріпаки, які не мали своїх домівок. Із іншого ж боку, бути військовим козаком в ті часи було не так вже й вигідно. Адже, в будь-який час, могли забрати в похід на татар чи бунтівників - підставляти голови під ворожі кулі. Тому, нерідко, козаки намагалися записатися підпомічниками, а то і підсусідками, щоб не приймати участь у «кампаніях» Московщини та не платити податки. Наприклад, Кондратьєв Йосип Андрійович, будучи з такої іменитої родини, на той час був не реєстровим козаком, а звичайним мешканцем села, козацьким підпомічником.
Повний перелік чоловічого населення Самотоївки 1732 р. можна знайти в окремому нарисі цього розділу. Як бачимо, - найпоширенішими прізвищами у селі (по три двори) тоді були Левченко, Смоленко та Шевченко. Нагадаю, що поіменному перепису населення в старі часи підлягало тільки чоловіче населення, жіноче просто рахувалося «по головах». У сотенному містечку Краснопілля в цей час нарахували 128 козаків, 631 підпомічника та 48 підсусідків. Глибне тоді належало дружині підпрапорного Івана Кондратьєва, у 28 дворах проживало 165 осіб, козаків у ньому не було, лише посполиті. Батько Якова Подольського, Роман, у 1727 р. на купленій землі між Самотоївкою та Краснопіллям заснував Вовківку, де, станом на 1732 р., у двох дворах мешкало 17 підданих. Гречаниківські угіддя в 1717 р. Подольський викупив у московця, облаштував там своє подвір'я. У 1732 р. Гречаниківка значиться власністю підпрапорного Якова Подольського, який має там двір та 16 робітників. Як у Глибному, так і в Гречаниківці «подданные работают всякую работу по 2 дня» на свого господаря, 4 дні працюють на себе, неділя – вихідний. У неділю зранку, святково одягнувшись, селяни натщесерце йшли до церкви, потім обідали, відпочивали.
Діяли у Самотоївці і два шинки, що належали Якову Подольському та Івану Буценку. Шинок тоді був не тільки закладом для пияцтва, а своєродним сільським клубом. До нього заходили люди, щоб обмінятися інформацією, обговорити новини, просто послухати заїзжих кобзарів чи бандуристів, які полюбляли грати у корчмі. Збиралися сім’ями й на вечорниці у религійні свята. Корчма також була місцем для укладання угод та проведення торгу.
Фрагмент карти Сумського слобідського козачого полку 1764 р.
Згідно «Экстракту слободским полкам 1734г.», - «В слободских полках содержутся почты наемные от обывателей по их меж себя согласию. В сумском полку: в Сумах - лошадей 30, почтарей 15; в Судже - лашадей 20, работников 6; в Мирополье - лошадей 9, работников 4; в селе Самотаевке - лошадей 5, работников 3. На содержание в год даётся денег 634 р. 50 коп.» Іншими словами, вже в 1734 р. у Самотоївці діяла пошта. Поштою можна було відправляти не тільки листа чи якийсь ящик, а навіть і людей (як сучасною «маршруткою»). Давали підводи і в прокат. Зверніть увагу: з досить великої площі Сумського полку, яка включала в себе території сучасних Сумського, Краснопільського, Білопільського, Лебединського, Красноярузького, Суджанського районів, пошти були тільки у 4 населених пунктах - полковому місті, двох сотенних містечках та у слободі Самотоївці. Мабуть, це також свідчить про досить вагоме значення, яке Самотоївка займала в часи слобідського козацтва.
18 липня 1740 р. самотоївці, як усі слобожани, спостерігали великий метеор, що пролетів з заходу на схід. Із 7 серпня по 21 вересня 1744 р. вночі у небі яскравіше місяця майоріла комета. Звичайно ж, в ті часи такі явища сприймалися, як предвісники майбутнього голоду, хвороби чи неврожаю. Ще одна цікава напасть того часу - саранча. Як неодноразового згадується у часописах (наприклад, за 1741 р., 1745 р., 1748 р.), саранча з'являлася зненацька в серпні, знищувала поля «на корню», а, коли осідала на гілки дерев, то обламувала їх, так багато було цих комах. «Выведенные в поле казаки слободских полков истребляли ея, закрывая в ямы и убивая». Свідчення про саранчу датуються не тільки XVIII ст., а і до середини XIX ст. Кількість населення у селі швидко зростала – як за рахунок природного приросту, так завдяки і новим «набродам». Чи вплинуло це на козацький осередок Самотоївки кількісно та якісно? Так. Перепис 1744 р. (пройшло всього 12 років з часів ревізії 1732 р.) красномовно про це розповідає – список прізвищ самотоївських козаків розширився та зовсім не нагадує попередній.
Фрагмент перепису 1744 р., заголовок: "Краснопольской сотни села Самотоевки козаки их дети братья и свойственники".
Перерахуємо всіх рядових козаків Самотоївського куреня Краснопільської сотні Сумського слобідського козачого полку цього часу поіменно, мова та орфографія збережені. Такими були: «Михаилъ Антоновъ сынъ Зебанъ», «Стефанъ Максимовъ сынъ Игнатуша», «Данила Борисовъ сынъ Цылченко», «Казьма Григорьевъ сынъ Хоменко», «Фёдоръ Семеновъ сынъ Кучеравый», «Павелъ Ивановъ сынъ Бутенко», «Данила Семеновъ сынъ Татаренко», «Миронъ Мироновъ сынъ Морозенко», «Петръ Андреевъ сынъ Рева», «Данила Алексеевъ сынъ Перерва», «Василь Назаровъ сынъ Смаленко», «Пантелеймонъ Фёдоровъ сынъ Бабичъ», «Никита Алексеевъ сынъ Бойко», «Никита Григорьевъ сынъ Саенко», «Андрей Васильевъ сынъ Надярной» та «Алексей Фёдоровъ сынъ Накалеенко».
Цікавим у переліку є прізвище Рева, адже у 1732 р. такого прізвища в Самотоївці ще не було. Це дає право припустити, що вулиця Ревівка з’явилася в селі між 1732 р. та 1744 р. Також явно спостерігаються прадавні версії сучасних самотоївських прізвищ: Зебан з часом трансформувалося у Дзюбан, Кучеравий – Кучерявий, Смаленко – Смоленко, Надярной – Над’ярний, Накалєєнко – Накалєй, можливо, що і Морозенко – це Мороз або Морозов. «Итого в селе Самотоевке козаков, их детей и свойственников 133 души. В селе Самотоевка козаки, их дети и братья и свойственники живут на пашне на жалованной полковой малороссийской земле своими дворами и оные козачие дети, братья и свойственники плотят оклад на их же козачие и справы в Сумской полковой канцелярии». «Свойственники» - це родичі, рідня козаків.
Опісля загибелі Андрія Кондратьєва, Самотоївські володіння Кондратьєвих переходять у власність до його сина, Василя, який теж жив не довго. У 1744 р., їх володарями стають вдова Василя, Марфа Михайлівна, та його син, Кондратьєв Андрій Васильович, правнук Гарасима. З 1740 р. Кондратьєв А.В. працює Сумським полковим суддею, а, з 1744 р. по 1748 р., займає посаду одного з останніх полковників Сумського слобідського полку. Взагалі ж в літописах та документах того часу Кондратьєви згадуються як владні та досить жорстокі люди, які не рахувались з інтересами інших людей, часто справляли самосуд. Існує легенда, що сам Гарасим замурував заживо свою сестру до стіни однієї з сумських церков, коли дізнався, що вона була ватажком банди, котра грабувала московських купців. Також Сумські полковники неодноразово звинувачувались у насильницькому відйомі землі бідняків та в хабарництві. Станом на 1719 р. у володіннях Кондратьєвих було вже близько 123 тис. десятин землі (десятина - 1,0925 га) тільки Сумського повіту. На жаль, ущемлення прав простолюдина та заволодіння його майном по поняттям тодішньої старшини вважалось шляхетською доблестю. Наприклад, у 1757 р. мешканець Самотоївки Балицький Василь Данилович під натиском продав свій будинок та землі Кондратьєву А.В. за 12 рублів. Довгий час Подольським вдавалося більш-менш зносно співіснувати з Кондратьєвими за рахунок того, що дружиною Якова Подольського була Марфа Кондратьєва. Та, врешті, Павло Подольський продав будинки у Самотоївці та Гречаниківці Кондратьєву. Все ж, у 1764 р., його дядькам Якову та Іллі Подольським вдалося у суді довести шахрайство Кондратьєва та вибороти право викупити свої володіння назад. Гречаниківський маєток було викуплено, про самотоївський – невідомо.
Герб роду Кондратьєвих.
Історична хроніка тих років майорить безкінечними розбірками та сварками між самими родичами-Кондратьєвими, стосунки яких важко назвати теплими. Так, наприклад, Сумський полковник Кондратьєв Дмитро Гнатович бере на власне утримання осиротілих дітей брата Івана - Григорія та Софію. Причому, по заповіту, село Глибне, фундатором якого був Іван Кондратьєв, перейшло у спадок якраз їм. Дмитро ж Кондратьєв складає нові папери, згідно яких свою половину Глибного паралізований Григорій передає його сину Георгію, курському сотнику, та ще й в обхід Суджанської канцелярії. Про підробні папери аж у 1749 р. (сам полковник помер у 1743 р.) дізнаються інші родичі-Кондратьєви. Порадившись, передають хворого Григорія і неповнолітню Софію в опіку Кондратьєву А.В., якому за це віддають 20 дворів у Самотоївці та «Глыбянского лесу на 4 котла селитерных два года рубить». Таким чином, навіть у такій благій справі Андрій Васильович знову знаходить собі зиск.
Мабуть, не буде зайвим розповісти, що ж то за «4 котла селитерных». Випалювання селітри (селітроваріння) - традиційний козацький промисел. Селітра тоді була дуже ходовим товаром, адже з неї виготовляли порох. Для цього використовувалась стара «зольна» земля: грунт з місць, де раніше були пожежі, «рушена» земля з перетлівшими біологічними відходами - старі кургани, рви та насипи навколо фортець і т.п. Спочатку таку землю засипали до великих дерев'яних ночов та щедро поливали водою. Через добу воду зливали в мідні казани, додавали золу, випарювали до однієї восьмої частини. От якраз про дрова для такого промислу і йшла мова - Кондратьєву дозволили рубати лісу скільки, скільки буде потрібно, щоб на протязі двох сезонів (з березня до листопада) випалювати селітру в чотирьох мідних казанах. Коли на дні залишалась густа маса, ту сушили до кристалізації помаранчевих кристалів - селітри, вантажили в бочки й відправляли до Шостки на пороховий завод. Один пуд такої сировини, станом на 1774 р., коштував 3 рублі, з одного ж котла за сезон можна було отримати 400-500 пудів селітри. Враховуючи, що один постріл з гармати коштом можна було прирівняти до ціни двох корів, селітроваріння ставало справою досить вигідною.
Саме ж село Глибне 25 квітня 1749 р. Кондратьєв Григорій Дмитрович заповідає сотнику Рибицької козацької сотні Кирилу Курському. У 1750 р. в Самотоївці проживає вже 1184 жителі (604 чоловіка та 580 жінок), а в 1757 р. – 1243 (662 чоловіка та 581 жінка). Детальніше: в козацьких сім'ях - 256 чоловік, у сім'ях підпомічників - 471, підданих черкас - 483. Станом на 1755 р. у Краснопільській сотні залишилось лише 46 козаків, 10 з яких – самотоївці, сотником цієї куцої сотні був Іван Романов. У 1759 р. Кондратьєв А.В. залишає сину, теж Андрію, 25 душ посполитих селян у Самотоївці та 10 – у хуторах під Краснопіллям. По всьому ж Сумському слобідському полку у Кондратьєва Андрія Васильовича нараховували на цей час 3088 «душ подданых малороссиян».
Не витримуючи важкої роботи, посполиті селяни не залишали спроб утекти від свого козака до сусіднього повіту, бо «добре там, де нас нема». В такому випадку їх намагалися повернути. Спочатку зверталися безпосередньо до козака, який прийняв чужих робітників, якщо ж той не відпускав – вирішували питання через полкову канцелярію. Так, наприклад, у 1765 р. наш Яків Подольський виконував завдання знайти та повернути збіглих селян сотника Петра Апостола-Кигича зі Злодіївки (Покровки), які переховувалися у Пушкарному, Грайвороні та інших навколишніх селах.
Самотоївка на карті Річчі Заноні 1772 р.
За часів існування Слобідського козацтва (1655-1765 рр.) Московське царство, а потім і Російська імперія просунули свої кордони далеко на південь. Тримати козацьке військо, так потрібне для війни з турками та татарами, і зовсім не потрібне тепер майже в центрі країни, імператори та імператриці порахували за пусту трату коштів із державної казни. Крім того, на фоні європейського типу життя, до якого тягнулися рівнятись у Санкт-Петербурзі, козаки виглядали, як пережиток минулого. «Вража жаба Катерина», - як називали Катерину ІІ козаки, у 1765 р. скасувала Слобідські козачі полки, а, незабаром, – остаточно ліквідувала й козацтво взагалі, як клас. Широкому ж загалу самотоївців ті славні роки нагадують, що Самотоївка – козацького роду! Чим і пишаємось.