Самотоевка в сети Internet

 
Практично обов’язковим атрибутом храмів, що будувалися у XVII – на початку XVIII ст., був підземний хід. Адже саме у стінах храму зберігалося найцінніше громадське добро, сама будівля слугувала фортецею (якщо була цегляною) чи останнім оплотом захисту села, оточеного ворогом. Коли нападники вже взяли в облогу церкву, останні захисники забирали найцінніше і підземеллям виходили за спиною у неприятеля. Не виключення і храм у Самотоївці – підземний хід вів з вівтаря найкоротшим хляхом до найближчого яру. При храмові тоді вже діяла церковно-парафіяльна школа, метою якої було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати. Близько 1740 р. у Самотоївці збудували новий дерев’яний Миколаївський храм на заміну старого, обвітшалого. Станом на 1748 р. священником при ньому був Іван Данилов. Слід зауважити: всі храми, що будувались у Самотоївці приблизно на одному і тому ж місці, завжди освячувались в честь Святителя Миколая Чудотворця Мір Лікійських. Чому? По-перше, приблизно чверть усіх храмів у православному світі – Свято-Миколаївські – так поважать цього святого ортодоксальні християни. Якщо військові козаки вважають своєю покровителькою Божу Матір і головне свято для них – Покров Пресвятої Богородиці, то козаки осідлі (селяни) більше схиляються саме до Миколая Чудотворця. По-друге, з давніх часів великий вплив на мешканців навколишніх слобід мало урочище Образ. Воно також пов’язане саме зі Св.Миколаєм, детальніше про це - в окремому нарисі. На відміну від нашого часу, в  XVIII ст. Миколаївські храми були у всіх навколишніх селах: Самотоївці, Краснопіллі, Великому Бобрику, Грязному. Самотоївка зберегла цю пам’ять, не зраджує їй і в наші дні.
Храмові споруди в ті часи зводили з досить недовговічного матеріалу - дерева. Досить часто церкви займалися від випадково залишеної свічки чи тріснутої лампадки. Через кожні 50-70 років, а то і частіше, культова споруда потребувала, як мінімум, капітальної реконструкції. У другій половині XVIII ст. потреба настигла й самотоївців - у 1778 р. отримали дозвіл на будівництво нового храму. Нова церква будувалася поруч зі старою, в якій, поки не буде збудоване нове приміщення, проходили служби. До 1784 р. будівництво храму було закінчене і настав час його освятити, але прихожанам недвозначно пояснили, що з козацькими реліквіями, що зберігалися у старому храмі, доведеться розпрощатися – «козацкие обыкности» давно скасовано. Самотоївці просто відмовилися приходити до нового храму і вперто ходили до старого. Владики були вимушені шукати компроміс, у результаті переговорів вирішили: прирубати з боків до церкви два престоли, в яких будуть знаходитись дорогі душам прихожан образи та інші козацькі реліквії. Основне храмове приміщення так і буде Миколаївським, в якому вестимуться всі поточні служби, на престольні ж свята молебні вестимуться і у відповідних престолах. Один з престолів, в пам'ять про козаччину, став Покровським. Другий – в честь Андрія Первозванного – за всю попередню історію села багато вкладень у розбудову храмів зробили Андрії Кондратьєви: Андрій Гарасимович, Андрій Васильович, Андрій Андрійович (останній, лейб-гвардії корнет Сумського гусарського полку, скінчався у 1783 р.)
Після всієї відповідно виконаної роботи, у 1789 р. до нового храму перенесли іконостас зі старої церкви і, у 1790 р., трьохпрестольний Свято-Миколаївський храм у Самотоївці було освячено. Таким чином, майже 10 років у центрі села на великій галявині стояло два храми: старий та новий. Роботи у церковників було багато – у самій Самотоївці, станом на 1790 р., мешкало 973 чоловіка та 956 жінок. Якщо до них прирахувати прихожан з володарських населених пунктів - Глибного, Грязного, Катеринівки, Гречаниківки, Корчаківки - то загальна кількість постійних відвідувачів храму складала 2571 особа. У 1788 р. настоятелем храму став диякон Нестор Тимошевський. У 1792 р. його змінив Василь Ставровський, дияконом при ньому служив Багатинський. Та Ставровський пробув у Самотоївці недовго - у 1794 р. його перевели до Чугуєва. Священником же у Самотоївці став диякон Краснокутський з Миропілля, в підмогу якому в 1798 р. направили, як другого «батюшку», студента Харківської семінарії Бєлицького. Пономаря Строєвського у 1795 р. перевели до Краснопілля, а в Самотоївку призначили, у 1798 р., учня Бєлгородської семінарії Брюховецького. У 1824 р. дерев'яний Свято-Миколаївський храм згорів, на його місці швидкоруч збудували невеличку каплицю.
Гречаниківський поміщик Подольський Тимофій Романович приймає рішення: досить ходити кожної неділі за три версти до сусіднього села, краще зведемо власний, та ще й кам’яний, храм. І, у 1830 р., будівництво було закінчено. «...Церковь Преображения в стиле empire очень простая, но строго выдержанная с куполом, дорическим портиком и особенно красивыми обелисками входов...» - описував храм у 1913 р. відомий архітект Г.Лукомський.  

Спасо-Преображенський храм у Гречанівці. 1913 р. 

Поміщиці ж, Анастасії Подольській, давно не подобалася простонародна назва села - «Гречаниківка». Тому вона, на відкритті Преображенського храму, «жесточайше повелела» величати Гречаниківку тепер, як село Преображенське. Звичайно, у простій кріпацькій громаді, та і у мешканців сусідньої слободи такий жест не зрозуміли, і сільце стали звати просто Гречанівкою. У різного роду друкованих джерелах з цього часу почала зустрічатися подвійна назва села – Преображенське (Гречанівка) або Гречанівка (Преображенське).
У 1839 р. капличка у центрі Самотоївки згоріла разом з усім начинням. Дві підряд пожежі навчили селян - будувати церковні споруди з дерева не доцільно. З 1839 по 1845 рр. у Самотоївці, завдяки клопотанням священика Іоанна Борисенкова, звели новий, вже кам’яний Миколаївський храм. Коштів на будівництво великого приміщення було надто замало. «Не було б щастя, та нещастя допомогло» - якраз в цей час у Самотоївці віддає Богу душу відомий московський купець Бабашев. Родичі померлого виділяють на будівництво храму 1000 рублів асигнаціями, ще 2000 рублів асигнаціями - на залізо для покрівлі та 2500 рублів асигнаціями - на облаштування іконостасу всередині храму (1000 рублів асигнаціями – це 300 рублів сріблом). Для порівняння: станом на 1848 рік, заробіток простого селянина становив 10 рублів за все літо та 5 - за всю зиму.
Сама архітектура храму досить традиційна для того часу - з висоти пташиного льоту будівля схожа на хрест. Храм освятили, звичайно, на честь Святителя Миколая Чудотворця, храмове свято - 19 грудня. При церкві було 33 десятини орної землі. До парафії входили Корчаківка та Катеринівка, а також Грязне, де свій, збудований у 1805 р. дерев'яний, теж Миколаївський храм, зачинено та розібрано. 


Проект Миколаївського храму для Самотоївки.

Самотоївські церковники турбувалися про розвиток народної освіти у селі. На кошти храму діяла церковно-парафіяльна школа, у земській школі безоплатно викладав Закон Божий священик Капустянський Василь Іванович (народився 5 серпня 1833 р.), який був сином диякона з села Камінного Лебединського повіту. Закінчивши Харківську духовну семінарію з атестатом ІІ розряду в 1855 р., він вступив на посаду священика у Самотоївку, де і служив настоятелем храму. Понад двадцять років отець Василь був Благочинним третього Краснопільського округу, неодноразово нагороджувався духовними відзнаками і отримував благословіння від архієпископів харківських. Помер від паралічу мозку 31 грудня 1899 р., поховали на церковному кладовищі поряд з храмом. Його донька Марія вийшла заміж за харківського надвірного радника Федосєєва В.І., вінчання відбулося в цьому ж храмі.
Станом на 1904 р., Свято-Миколаївський храм у Самотоївці займає «земли усадебной четыре места», окрім 33 десятин орної землі, церкві належало ще й 15 десятин лісу. Прихожан налічувалось - 1805 чоловіків та 1840 жінок. Церковний капітал складав 969 рублів, причтовий - 938 рублів. Причт - це священик, дяк та псаломщик. Жалування священика – 141 р. 12 коп., псаломщика – 20 р. 54 коп., диякон «жалования не получает». Житло для священика наймане, диякона - церковне, псаломщик - живе в своїй хаті. Настоятель храму - Люмінарський Петро Олексійович, 60 років, закінчив нижчу духовну семінарію. Спочатку, з 1863 р., був дияконом, а, після смерті Капустянського, зайняв його місце «батюшки». Диякон - Сирятський Дмитро Павлович, 35 років, закінчив вчительську семінарію. З 1891 р. був псаломщиком, з 1895 р. - дячком, вчителем церковно-парафіяльної школи. Псаломщик - Бородаєвський Петро Григорович, 33 роки, закінчив духовне училище, в церкві з 1888 р., вчитель співів у школі. У 1913 р. настоятелем храму вже значиться Кулішов Василь Григорович, дияконом - Мальцев Аристарх Львович, а у 1915 р. священиком служить Арбузов Василь Тимофійович, дияконом - Іван Любарський. З 1901 р. церковним старостою Миколаївського храму є самотоївський поміщик, почесний мировий суддя Охтирського повіту, дворянин Кондратьєв Сергій Петрович.  


 Реконструкція храму. Експонат шкільного краєзнавчого музею. 

У Спасо-Преображенському храмі на Гречанівці священиком служить син поміщика Подольський Георгій Тимофійович, після нього - Краснопільський Микита Якович, 53 роки, випускник Харківського духовного училища. З 1867 р. він був у цьому храмі псаломщиком, з 1883 р. - дияконом, настоятелем храму ж став у 1885 р. Наступного року нагороджений особливою відзнакою священиків – «набедренником», своєрідним «духовним мечем» - великою ромбовидною прикрасою, що висіла на лівому стегні. Псаломщик, з 1881 р. - Семенов Іван Максимович, 52 роки, до цього з 1867 р. був пономарем. Після нього псаломщиком у цій церкві служив Бородаєв Михайло Андрійович. Церковний староста - селянин Євгеній Панфілов (з 1895 р.) Храм займає ділянку 2 десятини, ще 23 десятини є землі орної. По штату священик отримує жалування 94 р. 08 коп., псаломщик – 35 р. 28 коп. Станом на 1904 р. прихожан цього храму - 771 чоловік та 770 жінок, до парафії відносилось і село Глибне.  

 
З приходом Радянської влади виник тиск на релігійне життя. Церкву відлучили від держави і нова влада робила все для того, щоб вона втратила звичний вплив на населення. Припинилося викладання Слова Божого у школах. Часи НЕПу сприяли виникненню общин альтернативних течій християнства. Наприклад, у Самотоївці, як і в інших сусідніх селах, був підпільний осередок всеукраїнської релігійної організації «Істинно-Православна церква» з семи чоловік, яка була ліквідована органами ДПУ в 1931 р. Станом на 1925 р. у Самотоївці діяла і община християн-баптистів кількістю 28 віруючих.
Православні храми працювали до кінця 1920-х рр. За часів колективізації культові приміщення перетворили у зерносклади. Інші храмові приміщення також використовувались для потреб колгоспів. Під час війни у 1943 р. дзвіниці слугували засідками для німецьких снайперів, внаслідок чого були зруйновані прицільним вогнем артилерії.

 Центр Самотоївки, вигляд Миколаївського храму. 1946 р.

 
У 1953 р. колгосп ім.газети "Правда" прийняв рішення розібрати напівзруйновані церкви у Самотоївці і Гречанівці, цегла пішла на будівництво ферм, електростанції та інших колгоспних будівель. При демонтажних роботах у фундаменті Миколаївського храму знайшли свинцеву табличку з датою будівництва церкви. У середині ХХ ст. віруючі бабусі з Самотоївки їздили на свята до Успенського храму у Краснопіллі, там же батьки з кумами хрестили дітей. У квітні 1997 р., після 70-річної перерви, відновила свою діяльність Миколаївська церква, для якої виділили приміщення старого промтоварного магазину (будівля 1957 р.) Першим настоятелем храму став молодий ієрей Митрофан Царьов. Потім священиком служив Іван Ліпчей, при ньому внутрішнє і зовнішнє вбрання храму зазнало позитивних змін.