-Історія школи
Історія зародження народної освіти у Самотоївці сягає далеких часів кінця XVII - початку XVIII ст. Українські переселенці з Наддніпрянщини принесли на Слобожанщину свої звичаї, культуру, будували козацькі православні храми, при яких діяли школи. Так, станом на 1732 р., вчителями в Свято-Миколаївському приході Самотоївки працювали дячки Маркін Іван Іванович, Попов Іван Карпович та Прокофьєв Іван Карпович. Метою такої школи було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати. Після скасування у 1765 р. Катериною ІІ слобідських козацьких полків, навчання в цих школах було припинено. Перша шкільна реформа (1768 р.) передбачала створення, по можливості, повітових народних училищ з російською мовою навчання, - в Охтирці таку відкрили у 1790 р. 24 січня 1803 р. імператор Олександр І підписує указ "О предварительных правилах народного просвещения", яким вже наказувалось влаштовувати церковно-парафіяльні школи при місцевих храмах та монастирях. У Самотоївці знову запрацювала школа при Свято-Миколаївській церкві.
Церковно-парафіяльна школа була більше спрямована на викладання слова Божого, а не на грамоту, місць для учнів замало, навчання - платне і тільки для хлопчиків, одним з найголовніших непорозумінь було навчання церковно-слов'янською мовою, а не зрозумілою в народі громадянською. Новим поштовхом для розвитку саме народної освіти стала постанова 1864 р. "Положение о начальных народных училищах", збудованих та утримуваних коштом сільської громади, а не церкви. У 1866 р., клопотаннями колезького асесора, «почётного смотрителя» Охтирського повітового училища Степанова Івана Акимовича, в Самотоївці відкривається така народна школа. Спочатку під неї пристосували старе дерев’яне приміщення у центрі села. На відміну від нашого часу, коли перший дзвоник лунає 1 вересня, тоді навчання розпочиналося 1 грудня, в день пам'яті пророка Наума (нині - 14 грудня). В народі говорили, що «пророк Наум наведе на ум». У народному училищі діти, за два роки навчання, повинні були засвоїти читання, письмо, чотири арифметичні дії та, раз на тиждень, закон Божий. Закінчувався навчальний рік теж дещо раніше - з початком перших польових робіт. Отже, 14 грудня 1866 р. є "днем народження" Самотоївської школи, котрій цього дня у 2016 р. виповнилося 150 років.
Нова реформа шкільної освіти 1874 р. принесла свої зміни, покликані упорядкувати досить довільний процес навчання. В школу почали приймати дівчат віком не старше 12 років (для хлопців такого обмеження не було), навчання - виключно російською мовою (до цього часу допускалось церновно-слов'янською і, навіть, українською), початок навчального року - 1 жовтня, кінець - 1 квітня. Народна школа, яка до цього у Самотоївці фінансувалась коштом громади, реформувалась в однокласне земське училище з двохрічним (пізніше - трьохрічним) терміном навчання. Тепер громада зобов'язана була утримувати саме шкільне приміщення і квартиру для вчителя, забезпечувати їх дровами. Земство ж оплачувало роботу вчителя і платило за підручники та інше навчальне приладдя.
Харківська газета «Южный край» у 1882 р. повідомляла, що самотоївську школу постійно відвідують від 80 до 100 школярів. Навчав учнів лише один професійний педагог, за що отримував 250 рублів. Така зарплатня його, сімейну людину, не влаштовувала і той, за два місяці до закінчення навчального року, кинув школу. Іншого вчителя не призначили. У результаті 1881-1882 навчальний рік учням не зарахували, так як вони не довчилися і не здали екзамени. Станом на 1883-1884 рр., тут вже вчителькою значиться Кисуленко. За списком у школі 114 учнів, на екзаменах присутніх було 63, 10 школярів отримали похвальні грамоти, у якості цінних подарунків вручено 2 книги. У 1884 р. школа тимчасово зачинялась через епідемію тифу.
Станом на 1886-1887 навчальний рік, до Самотоївської школи на навчання ходили 79 хлопців і 12 дівчат. Більше учнів на Краснопільщині було лише у Краснопільській школі - 119 хлопців і 12 дівчат. Якщо ж до «самотоївських» прирахувати ще учнів і «гречанівських» - 41 хлопця та 16 дівчат, то у сумі учнів тут було більше, ніж у Краснопіллі. Ось що пише в 1884 р. Курський Григорій Федорович, колезький регістратор з Охтирки: «Попечительница и содержательница Гречаниковского сельского училища, дворянка, землевладелица Подольская издерживает ежегодно на содержание сего училища до 600 рублей...» Це була типова приватна народна школа, її цегляне приміщення також збереглося до нашого часу.
17 лютого 1885 р. сільські збори самотоївців прийняли рішення збудувати нове, цегляне приміщення для школи замісь старого, дерев'яного та «изрядно обветшалого». Будівництво доручили вчинити місцевому заможньому селянину, «попечителю» школи Павлу Парасочкину, котрий мав потужну цегельню. 20 лютого земське зібрання дозволило будівництво школи згідно «плану №2 для больших селений, но с небольшим отступлением в самом здании, удлиненном на 4 аршина», до 1 червня 1886 р. приміщення і було збудоване «вчерне». 7 червня 1887 р. чергові збори селян вирішили надати цьому ж Парасочкину в аренду на 12 років ярмаркову площу в центрі села, кошти від аренди використати на внутрішнє дооблаштування школи та необхідний навчальний інвентар. Збори призначили довірених осіб - Литвина Якова та Цибульку Федора, котрі разом з сільським старостою Бабичем відвідали Охтирську управу з проханням від селян виділити 500 рублів допомоги на облаштування школи. І, аж у 1892 р., нова будівля нарешті відкрила свої двері для школярів (за радянських часів потім у цьому приміщенні працював шкільний спортзал).
Приміщення колишнього однокласного земського училища у Самотоївці.
Приміщення колишнього двокласного земського училища з п'ятирічним терміном навчання.
Хтось може сказати: а навіщо в ті часи було потрібне ще й таке училище, невже ж не вистачало звичайної однокласної та церковно-парафіяльної школи? Що, так усі й тягнулися навчатись? Маємо таку відповідь: «Большинство школ переполнены учащимся: в некоторых школах дети вынуждены стоять, не имея места на школьных скамьях; прохода между скамьями нет; во многих школах негде поставить учительского стола и стула. Часто приходится отказывать желающим учиться в приёме. Пользуются школьным обучением крестьянские дети только из тех сёл, где находятся школы: крестьяне хуторов и даже слобод, лишённых школ, остаются совершенно без обучения». В кожній сім’ї намагалися вивчити хоча б одну дитину, щоб була у пригоді на випадок, коли треба щось прочитати, написати, порахувати. Після відкриття нової школи, діти могли навчитися вже не тільки грамоті, а й основам історії, хімії, фізики, біології, географії та геометрії. Випускники такого училища продовжували навчання у закладах вищого рангу, або ж влаштовувались працювати табельщиками, писарями та приказчиками до магазинів. Окрім того, хлопець з п'ятирічною освітою після служби в армії міг продовжити військову кар’єру в найменшому офіцерському званні унтер-офіцера.
У 1913 р., на кошти все того ж П.І.Харитоненка, відкрилося однокласне земське училище в Думівці. До самого 1962 р. думівські школярі продовжували навчання у Чернеччині, після 1962 р. - у Самотоївці.
10 вересня 1900 р. сільська громада Глибного клопоче перед волосним правлінням про відкриття школи у селі. 12 вересня правління Верхньосироватської волості відповідає, що знайшло підходяще приміщення для школи - флігель на хуторі приятеля відомого російського письменника Антона Чехова, музиканта-флейтиста Олександра Іваненка (нині - вулиця Сумська с.Глибне). Оренда приміщення обійдеться у 60 рублів на рік, окрім цього немалі кошти потрібні на утримання школи. Глибнянська громада швидко провела розрахунки і вже 14 вересня знову клопотала волостне правління про будівництво нового цегляного приміщення школи у центрі села, для котрого готова виділити 0,5 десятин землі. Також клопоче про кредит у 500 рублів на будівництво. Земство знаходить підрядчика - місцевого поміщика Олексія Кокарєкіна (котрий пізніше стане її «попечителем»)і доручає йому збудувати нову школу на 70 учнів. 2 жовтня 1900 р. розпочинається навчання у пристосованому флігелі Іваненка. Вчителькою працювала Пуме Зінаїда Людвигівна (з Нижньої Сироватки), навчалось 34 дітей віком від 9 до 17 років. У 1901 р. школа, як і планувалось, переїхала до нового цегляного приміщення; згодом стала двокласною, другою вчителькою працювала Войтова Вікторія Григорівна. Станом на 1917 р., глибнянську школу відвідувало від 40 до 50 учнів.
Наприкінці XIX ст. у Самотоївській школі навчалися майбутні міністри УНР Іван Мірний та Борис Іваницький, який згадує про це у своїй автобіографії. У 1916 р. виник краснопільський осередок товариства «Просвіта», керівником котрого був Матвій Довгополюк. А, станом на 1917 р., зафіксовано і самотоївський осередок, Рада котрого прохала Харківську губернську земську управу надіслати для школи та бібліотеки підручники і книги українською мовою.
Буремні роки внесли свої зміни у розвиток освіти, навчальний процес у Самотоївській школі тимчасово переривався, а у 1920 р. стабілізувався - чотири класи, українська мова навчання. Але батьки, дізнавшись, що школа тепер відділена від церкви і Закон Божий більше у ній викладатися не буде – здебільшого перестали відпускати дітей на навчання. Лише у 1923 р. навчання більш-менш налагодилось. Станом на 1924-1925 н.р. у школу ходило вже 220 учнів, котрі навчалися у 4 групах (класах). До першої групи приймали з 11 років, тому 300 дітей віком 9-11 рр. залишилося без навчання. Це дуже турбувало батьків, адже школа мала 7 класних кімнат і могла прийняти хоча б до 500 учнів. За переписом же населення у Самотоївці на 1926 р. було 838 дітей шкільного віку! Але штат лише з 4 вчителів не дозволяв фізично влаштувати повноцінне навчання такої кількості школярів. На сільських сходах і засіданнях сільради селяни ухвалили: прохати органи влади збільшити штат вчителів до 7 одиниць. Райвиконком пішов назустріч і направив прохання у Суми. Але там розширили самотоївський педколектив лише до 5 вчителів.
1 вересня 1941 р. школа зустріла зачиненими дверима - фронт був вже десь зовсім близько. Після окупації села 14 жовтня, у школі німці ненадовго організували госпіталь. До вересня 1942 р. окупанти наладнали життя у селі, відновили й навчання у ній. Лише з деякою цензурою: замість портретів Сталіна почепили Гітлера, позаклеювали в книжках все, що нагадувало про Радянську владу. У початкову школу з чотирьохрічним терміном навчання мали ходити усі здорові діти віком від 7 до 11 років. За порушення цієї вимоги батьків штрафували. Програма початкових класів завбачувала вивчення української та німецької (з 2 класу) мови, чистописання, математики, малювання та співу. У Краснопільському районі в 1942-1943 навчальному році діяло 34 школи. Але, в середині лютого 1943 р., навчання було перервано, бо Червона Армія перейшла в наступ.
Заняття в школі відновилися 1 вересня 1943 р. У двоповерховому приміщенні був зруйнований дах і відбитий північно-східний кут другого поверху. Тому навчання спочатку проводилось у пристосованих приміщеннях - колишніх куркульських «Парасочкиних хатах», «у Солони» та інших будівлях у центрі села. У 1953 р. основне приміщення, нарешті, відбудували і Самотоївська семирічка стала середньою школою. Цікаво вирішили проблему зі спортзалом: замість того, щоб добудувати угору одноповерхове приміщення колишньої початкової школи, - його поглибили вниз. Так вийшла велика, тепла спортивна зала, у котрій проводили не тільки уроки фізкультури, а й безліч масових свят. Директорами школи після війни були: Гелих Феня Григорович (1944-1946 рр.), Степанко Анастасія Іванівна (1946-1952 рр.), Бакро Василь Єгорович (1952-1957 рр.) У 1957 р. Самотоївська середня школа-десятирічка випустила перший випуск – 53 учні. Кожного з класів у школі було по два – «А» та «Б», у них – до 40 учнів. У цьому ж році при Самотоївській середній школі (в будинку колишнього куркуля Солони) відкрили деревообробну майстерню, де працювали учні 5-7 класів. Вони зробили будку для своєї метеорологічної станції, закопали стовпи, змайстрували сани. Учні також ремонтують наочне приладдя, стільці та інший шкільний інвентар. Керує роботою майстерні В. А. Осадчий.
Педагогічний колектив школи 1950-х рр.
Педагогічний колектив школи 1960-х рр.
Глибнянська школа поновила навчання у пристосованих приміщеннях у 1944 р., у 1949 р. стала семирічкою, у 1953 р. після ремонту приміщення навчання продовжилось вже у ньому в одну зміну. 19 квітня 1959 р., після урочистостей з нагоди традиційного "Дня школи", виставки "Умілі руки", присвяченій дню народження Леніна та концерту художньої самодіяльності, самотоївські учні висадили шкільний сад, який простояв до 2013 р. Навчання з 1953 р. і до самого 1978 р. проводились у дві зміни: 1-6 класи навчались з 8-00 до 13-30, 7-10 класи ходили до школи з 14-00 до 19-30. Була і вечірня школа - хто раніше закінчив тільки вісім класів, вечорами міг набути повну середню освіту. Директори школи: Роєнко Петро Денисович (1957-1962 рр.), Веремієнко Микола Андрійович (1962-1974 рр.), Денисенко Іван Антонович (1974-1997 рр.), Кравченко Тетяна Іванівна (1997-2021 рр.), Дєдова Наталія Вікторівна (з 2021 р.)
Вигляд школи у 1970 р.
Школа у середині ХХ ст. стала другою домівкою для школярів. Майже в прямому значенні цього слова. З першого по шостий клас працювала продовжена навчальна група. Діти 3-8 класів об'єднувались у піонерську організацію імені Зої Космодем'янської. Багатьом запам’ятався табір праці та відпочинку «Веселка» - цілий літній місяць семикласники та дев'ятикласники жили у школі: тут і спали, і їли, працювали в полі, ввечері - відпочивали. Навесні 1960 р. вчителями школи розроблена облікова картка учня, де, на кожного школяра від 5 класу і старше, ведуться записи про його участь в роботі на пришкільній ділянці, відмічаються трудодні праці у колгоспі. У 1962–1967 рр. керівником художньої самодіяльності у школі працював Чернієвський Всеволод Леонідович. Проводились вечори для старшокласників: голубі вогники, КВК, тематичні предметні вечори. Працював вокально-інструментальний ансамбль, хор хлопчиків 5-7 класів, який займав призові місця в обласних конкурсах. 1969 р. силами вчителів створений кабінет-скарбничка передового педагогічного досвіду. В ньому обладнані стенди «Виховання і навчання», «На допомогу вчителю першого класу» та інші, а також по навчальних предметах складено картотеку методичних журналів за рік. При школі існували свої дослідні ділянки, фруктовий сад, власний трактор, кролеферма, фундатором якої був директор школи, Денисенко Іван Антонович – справжній ентузіаст шкільної справи, який для педагогічного колективу та учнів був беззаперечним авторитетом, взірцем мудрості, справедливості, порядності; удостоєний звань "Відмінник освіти України", "Відмінник освіти СРСР", вчитель-методист. Школярі двічі на рік збирали та здавали металобрухт, раз на рік – макулатуру. Кожної осені по декілька тижнів допомагали колгоспу збирати врожай. За свою працю та зароблені кошти кращий клас школи щороку влітку їздив у подорож до якогось "міста-героя".
Педагогічний колектив школи. 1975 р.
Станом на 1973 р. у Самотоївській середній школі навчалось 370 учнів та працювало 30 вчителів, у 1980 р. - 300 учнів та 25 педагогів. У 1974 при Самотоївській середній школі працює гурток молодих доярок. До нього увійшло 22 дев’ятикласниці, які вже ознайомились з ручним доїнням, вивчають механізми, які полегшують працю біля корів. Влітку старшокласники намагалися на пару місяців влаштуватися на роботу у колгосп чи на промислові підприємства Корчаківки, щоб мати свої «кишенькові» гроші. У 9 та 10 класі ще й на Миропілля до міжшкільного навчально-виробничого комбінату їздили навчатись: хлопці - на водіїв, трактористів та будівельників; дівчата - на швачок, доярок та продавців. В жовтні 1979 р. за ініціативи вчителя Лисенка І.П. біля школи насадили "Алею Дружби" з білокорих берізок (до нашого часу зберігся тільки один ряд), у 1981-1982 рр. учні школи прийняли участь в насадженні нових лісових масивів та посадки на березі Токарівського ставка, яка зараз стала популярним місцем відпочинку. На початку 1980-х рр. приміщення шкільної бібліотеки перестало вміщувати весь наявний книжковий фонд - довелося прибудовувати до спортивної зали збоку ще і двокімнатну бібліотеку. Близько 25 років після війни діяла початкова школа на вулиці Куцівка (на місці садиби Федорченка), учні якої вливалися в колектив основної школи з 4 класу, доки у 1965 р. шкільні будівлі не поповнило нове приміщення початкової школи на 4 класи (зараз використовується, як лікарська амбулаторія). Навчалися у Самотоївській школі й діти з Глибного, Думівки, Воропая, Ігнатушиного. Довгий час ходили на навчання учні з Грязного та Чернеччини, де була тільки восьмирічка. У 1976 – 1979 рр. районний відділ освіти очолював випускник нашої школи Борченко Іван Павлович. В пам'яті випускників назавжди залишаться імена педагогів цього часу, що пішли у вічність: Боронос Анастасія Іванівна, Боронос Любов Пантелеївна, Борщ Марія Дмитрівна, Вдовіченко Марія Петрівна, Веремієнко Микола Андрійович, Давиденко Октябрина Мусіївна, Давиденко Семен Іванович, Денисенко Іван Антонович, Жовтоніг Олександр Наумович, Крючко Ольга Федотівна, Левченко Марія Іванівна, Левченко Михайло Омелянович, Лисенко Іван Павлович, Роєнко Катерина Іванівна, Роєнко Петро Денисович, Рубанко Денис Климович, Саєнко Дмитро Іванович, Саєнко Марія Трохимівна, Федірко Микола Григорович, Батура Марія Григорівна та ін.
Вигляд школи у 1988 р.
Комплекс приміщень Самотоївської школи. На передньому плані - будівля початкової школи, біле приміщення на задньому плані - шкільна їдальня та майстерня, за ними, у дворі - шкільний тир.
Пам’ятаю, як неодноразово на початку опалювального сезону школа зустрічала учнів опломбованими дверима. Адже топкова знаходилась прямо у шкільному підвалі, що суперечило новим протипожежним правилам. Тільки нелегкими дзвінками, особистими зв’язками та умовляннями вдавалося керівництву продовжувати навчання у ній ще на рік… Але ставало зрозуміло – це ненадовго і приміщення прийдеться закрити. Треба будувати нову школу. Час був нелегкий (напередодні розпаду СРСР), чимало сивини добавило Денисенку І.А. мотання по інстанціях та кабінетах. Дуже допоміг у вирішенні питання депутат обласної ради від нашого округу Шевченко Володимир Антонович. Головними підрядчиками стали сумські ПМК-6, ПМК-32 та ПМК-533. Проблем при будівництві виникло чимало. Влітку 1988 р. раптово заморозили кошти на зведення 4 нових шкіл, зібрали залишки і кинули їх на добудову самотоївської. Не вистачило грошей на підлогу – допомогли з матеріалом Краснопільський та Великобобрицький лісгоспи. Не вистачало найманої робочої сили – кожній школі району накинули один клас у самотоївській на доведення до належного стану. Або, наприклад, виявилось, що новобудова невірно зорієнтована по сторонах світу, світло падатиме на парти не з тієї сторони – пішли на хитрощі, перекреслили проект… При облаштуванні території навколо нової школи, хотіли повністю викорчувати шкільний сад, котрому на той час було менше 30 років, щоб розташувати тут шкільний стадіон. На захист саду грудьми став колишній директор закладу Роєнко П. Д., при якому сад було насаджено. Від шкільного стадіону відмовились, та й поруч є стадіон сільський, у непоганому стані були і могли ще послугувати спортивні майданчики старої школи.
Так, за допомогою громадськості, колгоспу, вчителів, батьків, учнів нову двоповерхову школу на 345 місць всього за один рік збудували і 1 вересня 1988 р. урочисто відкрили. В одне з приміщень старої школи переїхала лікарська амбулаторія, а, в двоповерховій будівлі, відкрилася школа мистецтв. Школа була забезпечена за рахунок держави комп’ютерами, необхідними технічними засобами навчання, обладнана фотолабораторія та оранжерея. Отримали повне туристичне спорядження, адже великого значення в школі надавалося туристичній роботі. Керівниками туристичної діяльності були Левченко Михайло Омелянович (ще у старій школі, помер у 1983 р.), Кравченко Тетяна Іванівна, Баранов Микола Дмитрович. У 1988 р. була започаткована традиція «Зустріч з випускниками», які закінчили школу 50, 40, 30, 20, 10 років тому. У 1990-х рр. кооперативний рух знайшов своїх прихильників навіть у стінах цієї школи – тут працював учнівський виробничий кооператив «Альфа», який допомагав готувати обіди для школярів, надавав селянам фото-послуги.
Денисенко І.А. у кабінеті інформатики. 1991 р.
З більше, ніж 1500 випускників школи (з 1957 р.) - 63 стали вчителями. Їх розкидала доля від Тихого океану до Карпат. Всі вони сіяли і сіють розумне, добре, вічне. Частина з них, закінчивши педагогічні вузи, повернулася у рідну школу. Сьогодні у стінах Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ступенів навчається до 200 учнів. Неодноразово визнавалась школа одним з кращих навчальних закладів району, а її вихованці є постійними призерами конкурсів, олімпіад, спортивних змагань та інших заходів різного масштабу.
У 2021 р. ЗОШ І-ІІІ ступенів змінила свій статус на ліцей.
Самотоївська ЗОШ І-ІІІ ступенів. Сучасний вигляд.
Олександр Десятниченко (С) 2013-2021