Самотоевка в сети Internet

- Мірний

Безумовно, історія будь-якого населеного пункту не буде повноцінною без біографій людей, які своєю діяльністю прославили його на весь світ. Зазвичай, мова ведеться про відомих письменників, Героїв Радянського Союзу, працівників-“ударників” соціалістичної доби. Та в нашій історії були й часи, самі відомості про які свідомо “опускалися” тодішньою політикою. Довгий час навряд чи хто з самотоївців міг би похвалитися, що йому відомо хоча б про саме існування Івана Івановича Мірного, який належав до кола активних діячів національно-визвольного руху початку XX-го століття, Української революції 1917-1921-х років та української еміграції міжвоєнного періоду. У радянські часи, завдяки потугам комуністичної ідеології, його ім’я було намірено забуто. Перша сучасна згадка про Мірного з’явилась на початку XXI-го століття у перевиданій Енциклопедії Українознавства. Відзначалося, що на сторінках паризського "Тризуба" у 1937-му році публікувався некролог, в якому, зокрема, вказувалося, що місцем народження І.І.Мірного є "одне з сіл Сумського повіту Харківської губернії". Завдяки ж новим, сучасним дослідженням ми тепер знаємо, де його справжня, достовірна батьківщина.
   

 Іван Іванович Мірний. Фото початку 1930-х рр. 

Мірний Іван Іванович народився 30-го серпня 1872-го року в слободі Самотоївка Краснопільської волості Охтирського повіту Харківської губернії. Вищу освіту Іван Іванович здобув у Петербурзькому університеті, закінчивши 1898-го року юридичний факультет. Спочатку працював у місцевих установах Міністерства фінансів - податковим інспектором в Умані, очолив у 1910-му році відділ Київської фінансової палати.  Був членом українських студентських, громадських і політичних організацій у Києві - товариство "Просвіта", Український клуб, осередок Товариства українських поступовців. Під час Першої світової війни брав участь в акціях "Общества помощи населению Юга России, пострадавшему от военных действий", допомагав біженцям з Галиччини, був співробітником Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст. Належав до Української радикально-демократичної партії, яка згодом була перейменована на Українську партію соціалістів-федералістів. У квітні 1917-го року Всеукраїнським національним конгресом був обраний до Української Центральної Ради від просвітницьких організацій міста Києва. Спочатку виконував обов'язки губернського комісара Київщини, восени 1917-го року став заступником виконувача обов'язків Генерального писаря УНР в уряді В.Виниченка. 22-го січня 1918-го року увійшов до складу Ради Народних Міністрів УНР, зайнявши посаду Державного Секретаря УНР (Генерального писаря, Державного писаря) - вища службова особа, яка веде справи українського уряду, зберігає державну печатку, стверджує законність та чинність документів, - фактично, це третя по значенню (після президента та голови уряду) посада у державі. Уявіть собі, що то був за час – розвалилася величезна Російська імперія, розладився налаштований віками її владний механізм. У новій незалежній державі всі гілки влади, до того ж, теж нового, республіканського ладу – міністерства, відомства, структуру державних установ, - доводилось створювати майже з нуля. Отже, І.І.Мірний - засновник та перший керівник державної служби в Україні. До речі, майже відразу після проголошення УНР, відчувши всі "принади" Радянської влади, багато прикордонних повітів Росії висловились за приєднання до України. Влітку 1918-го року навіть ставилося питання про утворення окремої Сумської губернії УНР. 
 
 Фрагмент карти УНР 1918 р. Білгородщина та південна частина Воронізьких земель - у складі України.
 

 У період Гетьманату та Директорії УНР Іван Іванович за поданням Дмитра Дорошенка очолював канцелярію Міністерства закордонних справ України. У 1919-му році в складі делегації від УНР працював на Паризській мирній конференції, де був призначений її скарбником. Після остаточного встановлення Радянської влади вимушений був емігрувати - з квітня 1920-го року за рішенням Всеукраїнської національної ради стає речником Міністерства фінансів екзильного уряду УНР у Берліні. Тут активно займається громадською роботою - заступник голови Об'єднаних українських організацій, голова Української громади у Німеччині. Від 1924-го року проживає у Празі, співпрацює з багатьма періодичними виданнями. Секретар Українського громадського комітету й Українського об'єднання в Чехії, член рад Українського товариства прихильників книги й Українського товариства прихильників Української господарської академії, скарбник Комітету допомоги голодуючим в Україні, член ревізійної комісії Українського республікансько-демократичного клубу, один з організіторів та скарбник Союзу українських письменників і журналістів на чужині, головний скарбник Всеукраїнського міжорганізаційного конгресового комітету у Празі, очолює канцелярії Українського високого педагогічного інституту ім. М.Драгоманова та Українського інституту громадознавства у Празі, де викладає економію та правознавство. У 1934-му році бачить світ його книга про історію цієї вищої української школи за кордоном. 
Більше 20-ти років Іван Іванович підтримує дружні стосунки і співпрацює у громадських організаціях, дружить сім’ями з Олександром Івановичем Кандибою - відомим українським поетом, уродженцем міста Білопілля Олександром Олесем.

_______