- Мороз
Розстріляний комдив
Легко і швидко лягають на папір рядки про особистість, життя якої довго та змістовно текло на очах всієї громади. Зовсім інша справа - зібрати матеріал про людину, саме ім’я якої намірено чи не передбачено було забуте. Навіть про місце народження оприлюднена інформація куца та розмита, - "народився у Харківській губернії". Особливо ж прикро, що ця людина мала величезний потенціал і могла б прославити своє рідне село далеко за межами країни. На початку війни - вже генерал-майор, який командував стрілецькою дивізією. Не треба мати великої логіки чи фантазії, щоб зрозуміти, - Перемогу цей самотоївець зустрів би як талановитий полководець, Герой Радянського Союзу, маршал... В післявоєнний час про нього писали б книги, знімали документальні та художні фільми, ім’я свого почесного мешканця носила б одна з вулиць села (а то й усе село!). Зустрічі зі школярами, спогади, пошана, слава… Та судилося інакше.
Мороз Василь Костянтинович народився 3-го серпня 1900-го року в слободі Самотоївка Краснопільської волості Охтирського повіту Харківської губернії. В лавах Червоної Армії – з 1-го грудня 1918-го. Учасник партизанського загону, пізніше – боєць полку Червоного козацтва. 15-го листопада 1919-го року направлений на навчання до Школи червоних старшин у Харкові. Після закінчення «громадянської війни» служив у кавалерії. З 25-го травня 1922-го року – командир кавалерійського взводу, з 6-го грудня цього ж року – помічник командира ескадрону 1-го кавалерійського полку 4-ї кавалерійської дивізії. З 13-го лютого 1923-го року – командир взводу 18-го кавалерійського полку 3-ї кавалерійської дивізії. З березня 1925-го року переведений до 16-го кавалерійського полку, а 24-го листопада цього ж року зарахований слухачем курсів хімслужби. З 1-го жовтня 1926-го року – начальник хімслужби 15-го кавалерійського полку, а рівно через рік зайняв посаду виконуючого обов’язки начальника хімслужби 3-ї кавалерійської дивізії. 1-го травня 1930-го року зарахований слухачем до Військової академії імені М.В.Фрунзе. По закінченні навчання, 10-го травня 1933-го року стає начальником оперативної частини штабу Особливої кавалерійської бригади. З 29-го січня 1934-го року виконує особливі розпорядження С.М.Будьонного. 15-го травня цього ж року призначений начальником оперативної частини 4-ї окремої кавалерійської бригади 16-ї кавалерійської дивізії, з 10-го вересня 1937-го року майор Мороз вже начальник штабу цієї дивізії, з 22-го березня 1938-го року – начальник штабу 22-ї кавалерійської дивізії. Нагороджений медаллю «XX лет Рабоче-Крестьянской Красной Армии». З 7-го червня 1940-го року – старший викладач кафедри загальної тактики Військової академії імені М.В.Фрунзе. 20-го квітня 1941-го року отримує в підпорядкування нещодавно сформовану Закавказьким військовим округом 236-ту моторизовану дивізію 28-го механізованого корпусу. Першим командиром цієї дивізії (в.ч. 2810) та у військовому званні полковника й зустрічає початок війни…
Комбриг Мороз Василь Костянтинович. Фото 1939-го року.
До середини листопада 1941-го року Кримський півострів було окуповано фашистами, за виключенням міста Севастополь, який опинився в облозі. Через місяць ситуація напружилась до найвищого рівня, - місто ось-ось паде. Тоді найвище командування приймає дуже сміливе рішення – висадити у Криму десант, щоб не тільки прийти на допомогу Севастополю, а й взагалі заволодіти півостровом, перетворивши його на плацдарм для подальшого наступу на північ. Ця Керченсько-Феодосійська операція розпочалася 28-го грудня. Перший десант 236-ї дивізії з Анапи на Крим був невдалим - з великими втратами довелося повертатися до Новоросійська. Туди ж суходолом прибули й рештки дивізії, що не приймали участі у першій висадці. Наступного дня десант взяв Феодосію, 31-го грудня 236-та стрілецька дивізія Мороза просунулась найглибше в територію, яку контролював ворог.
Німці швидко перегрупувалися і вже 1-го січня Нового року відбили у червоноармійців частину населених пунктів, використавши проти піхоти танки та авіацію. Втрати Червоної армії були надзвичайними. Крім того, лютували штормові вітри та шалені морози. По даним тільки за 4-те січня 1942-го року, у 236-й дивізії 44-ї армії з 190-та бійців, що вибули зі строю, 100 були обморожені. Найближчий військовий госпіталь знаходився на Кубані, частини не були забезпечені пальним, достатньою кількістю боєзапасів, продовольства, підтримкою засобів проти-повітряної оборони. Багато бійців дивізії Мороза були «политически и идейно неустойчивыми» кавказцями, які погано розуміли російську мову, хоча й мали уявлення про сучасну війну – до цього дислокувалися в Ірані. 15-го січня німці розпочали контрнаступ, а 17-го знову оволоділи Феодосією. 236-та дивізія численністю, на цей час, біля 5 тисяч солдат, була розгромлена - до кінця операції в живих залишилось від неї біля 10% бійців. Загалом же тоді загинуло близько 40 тисяч червоноармійців.
Схема Керченсько-Феодосійської операції з позначеними діями 236-ї стрілецької дивізії.
Самому Морозу катастрофа коштувала життя. Не встиг 17-го січня 1942-го року отримати звання генерал-майора, як 6-го лютого був знятий зі своєї посади командира дивізії й переданий суду Військового трибуналу Кримського фронту. 18-го лютого "за втрату управління над 236-ю стрілецькою дивізією та здачу Феодосії" по статті 193-17 «б» КК РРФСР був засуджений до вищої міри покарання. Вирок виконано 22-го лютого 1942-го року.
Ось так. Не збіг до кінця 1941-й рік, далеко десь попереду ще оборона Москви та битва під Сталінградом, які стали початком наступу і визволення окупованої країни від фашистів. Ще немає ні досвіду ведення бойових дій, ні вдалої зброї, Червона Армія поповнюється за рахунок мобілізації громадянського населення, репресіями знищені кращі кадри командного складу. Ще довго бійцям доведеться відступати, переоснащуватись, набувати досвіду, щоб результативно вдаватися до контрнаступів. А тут, практично на самому початку війни, раптом наказ – переправитись через пролив і з ходу взяти південний берег Кримського півострова. І наказ було виконано – великою ціною Керч, Феодосія та інші населені пункти визволено від німців. За виконане завдання В.К.Мороз отримує звання генерал-майора. Та хіба ж може купка десантників довгий час протистояти могутній силі Вермахта, яка довго і ретельно готувалася до цієї війни, мала неабиякий досвід. Розстріл… Так на одного генерала стало менше. А могло б на одного визначного самотоївця бути більше.
1. ЦАМО РФ. Учётно-послужная карта В.К.Мороза.
2. Военно-исторический журнал №4-2005.