-Михайличенко
Захоплюючий світ мистецтва... Чарівні звуки музики, фільм з яскравою акторською грою, фарби живопису чи, бодай, фотосвітлини - кожен може знайти собі щось до вподоби. Та, особливо, - якщо у витворі високої культури проступають образи чогось рідного, до болі знайомого. Як приємно лоскоче слух пісня зі словами "...це моя Самотоївка мила..." чи аматорський вірш про рідне село... А чи є твори, присвячені малій батьківщині, відомі далеко за її межами, які стали справжніми витворами мистецтва? От, заходиш до вернісажу, а там - акварель. На ній наша Самотоївка. Ні, не сучасна, з трубами газопроводу та супутниковими антенами на стінах, а село часів дитинства. Дитинства навіть не свого, а батьків, чи дідуся з бабусею. Білосніжна зима, в заметах сільська вуличка, тихенько в’ється дим над очеретовим дахом старенької хатинки, кущ калини з промерзлими червоними гронами та дві конячки відпочивають після важкої праці.
"Зима у Самотоївці"
Або ні, не зима. Весна, березень надворі. Відлига, топить сніг весняне сонце, вода стікає мутною річечкою вниз по яру. Через яр - вузенька кладка і перехожі обережно, спираючись на поручні, перебираються на другий берег, прямуючи додому. Впізнали? Такий вигляд декілька десятиліть тому міг мати перехід з вулиці Ревівка через ярок на вулицю Токарівка. Або ж - місточок, що з’єднував вулиці Западня та Каліївка, коли центральною вулицею села ще Лопандівка була.
"Березень у Самотоївці"
Чи, може, краще літо? Під лісом, за річкою, загадкове Захаркине озеро. Береги поросли оксамитовою травою та високим верболозом, терпко пахне лепеха, злилися в хорі безтурботні жаби, підспівують їм жайворонки з неба. Ще вище, над птахами, білі хмарки на блакитнім небосхилі, та, на горизонті, вже темніє - дивись, до вечора й на дощ натягне.
Так, так, - пора й з автором цих чудових полотен познайомитися вже. Віктор Костянтинович Михайличенко народився 1949-го року в місті Чирчик поблизу Ташкента - столиці Узбекистану. Закінчив живописне відділення Ташкентського республіканського художнього училища ім.П.П.Бенькова та Ташкентський театрально-художній інститут ім.О.М.Островського, відділення театрального живопису, спеціальність - художник театру. Працював театральним художником в Кемерово (Росія), головним художником театру в місті Термез, Узбецькому драматичному театрі міста Фергана. Лауреат Державної премії Узбекистану ім.Хамзи, член Спілки художників СРСР з 1980р. Та в 1989-му році все в житті раптом змінилося - у Фергані розгорілися міжнаціональні конфлікти між узбеками та турками-месхетинцями, жити на такому вогнищі стало небезпечно. Тут і спрацювали гени - батько Віктора був родом з села Петрушівка на Краснопільщині, до Узбекистану занесла його після війни доля військового. Отже, було прийняте рішення повернутися до джерел, на Сумщину. Тим більше, що в Сумському театрі драми та музичної комедії ім.Щепкіна була вакансія головного художника. Ще в дитинстві Віктор познайомився з технікою акварелі, спробував і захопився. Любов саме до акварелі пройшла через все життя, а, коли вийшов на пенсію, взагалі заповнила весь вільний час. Зараз Віктор Костянтинович Михайличенко, член Національної Спілки художників України з 1993 року, за оцінкою критиків - кращий аквареліст України. В творчому доробку митця - більше 300 робіт. Його шедеври є у Ферганському та Сумському художніх музеях, у приватних колекціях та галереях України, Росії, Німеччини, Англії, Ірландії, Болгарії, Литви, Італії, Франції, США, Польщі, Швейцарії.
В.К.Михайличенко. Фото з особистого альбому Сергія, сина художника.
"Чому саме Самотоївка?" - перше ж питання, яке не терпиться задати митцю. "Все дуже просто", - відповідає Віктор Костянтинович, - "моя тітка (Середа, нині покійна) мешкала у Самотоївці, я навідувався до неї в гості, виходив на етюди, які й надихали в подальшому на тему Самотоївки". До речі - "самотоївські" полотна викуплені "Міжнародним фондом культурного надбання" у Санкт-Петербурзі.
"Мальви під тином"
Улюблений жанр художника, безумовно, пейзаж. Безкрайні простори Сумщини, Слобожанщини. Суми і Попівка, Псел і Сейм, в усі пори року, з різних ракурсів. Теплі, легкі, бездоганні шедеври майстра, який своїми полотнами розніс миттєвості Самотоївки по всьому світу.
"Спасо-Преображенський собор"
Використані джерела:
Віра Кульова. Батьківський край. "Хрещатик", 25.05.2004.
Татьяна Свелеба. Под сенью дружных муз. "Ваш шанс", 21.02.2007.
Ганна Козаченко. Прозорі зими Віктора Михайличенка. "Аграрний тиждень", 18.01.2010.