Самотоевка в сети Internet

- Чехов Глибне

А.П.Чехов і Глибне 
 
Прочитавши назву цієї розвідки, спершу можна заперечити – ну що може єднати відомого російського  
письменника і невелике сільце на Україні… Насправді ж, просто саме дослідження історії Глибного повязане з деякими труднощами. Так, в роки Другої Світової війни село було майже повністю знищене і в ньому навряд чи знайдеться бодай одна довоєнна будівля або навіть старі побутові речі домашнього вжитку. Друга проблема, яка, фактично, випливає з першої – у Глибному досить мало корінного населення, особливо – людей старшого віку. І, якщо історію сусідньої Самотоївки можна викласти, немов з кубиків, з історій окремих сімей, родовід яких нерідко налічить зо три сотні років, то Глибне – це вінегрет з прізвищ найрізноманітнішого походження, серед яких важко знайти людину, спроможну вказати на місце, де до війни жили предки. На щастя, сучасний технічний рівень оснащення краєзнавця дає можливість знаходити нові, навіть зовсім не відомі раніше джерела та матеріали для дослідження історії рідного краю, що і стало приводом для цієї розповіді…

Достатньо й разу побувати в Глибному, щоб помітити, - воно ніби розділене на дві частини. Справді, одна його частина, - велика, з усіма прийнятими ознаками центру села, - знаходиться на шляху до Миропілля. Друга частина знаходиться на Сумській дорозі та веде вбік від неї в сторону залізничної станції (вулиця Ленінська). І це неспроста. В давні часи Глибне почало розбудовуватись саме з того місця, де зараз його центральна частина. А от біля дороги з Сум на Краснопілля, станом на середину XIX-го століття, був тільки постоялий двір. Згодом цей постоялий двір розрісся до розмірів хутора і, так як його фундаторами були Іваненки, назву він отримав відповідну – Іваненків хутір. Сімя Іваненків, по міркам того часу, була зовсім невелика. Батьки – Гнат з дружиною, донька – Олександра, та три сини – Олександр, Олексій і Василь. Здавалося б, ну й що з того, хай собі живуть, - скільки є таких сімей. Та воно й так, якби не один з цих хлопців - Олександр, який став чи не найкращим другом Антону Павловичу Чехову.  


Зліва - фрагмент трьохверстівки 1866-го року, на позначку постоялого двору вказано стрілкою. Праворуч - фрагмент карти Сумського повіту 1917-го року, на якому бачимо Іваненків хутір.


Отже, Іваненко Олександр Гнатович народився 1862-го року в селі Глибне. З дитинства приваблювали чарівні звуки музики, що і стало основним напрямком у подальшому житті, – він подається вступати до консерваторії на піаніста. Та от біда, – захворів і на два тижні запізнився на навчання. Коли ж прибув, виявилось, що всі роялі вже розібрано. Йому запропонували взяти флейту, яких ще залишалося з запасом. Що робити, – флейта, так флейта, - і з Іваненка виходить досить непоганий музикант-флейтист, якого взяли грати до популярного симфонічного оркестру П.А.Шостаковського у Санкт-Перербурзі. Щоправда, саму консерваторію він так до пуття і не закінчив. Завдяки музиці Іваненко познайомився і з Чеховим – у 1885-му році брат Антона Павловича, досить відомий художник Микола Павлович Чехов (до речі, помер і похований у Сумах) запросив до московської садиби Чехових музик, серед яких був і Олександр. З цього часу і майже до самої смерті відомого письменника, Іваненко став для Антона Павловича, як той сам повторював неодноразово, «вечным другом». Що ж привабило Чехова, нехай молодого (25 років) та вже досить іменитого, у цьому провінційному юнаку? Можливо, його веселий, непосидючий характер, готовність завжди до спілкування на будь-які теми, - від політики і до дівчат-вертихвісток. Він завжди і в усьому міг підтримати, - від творчості і до побуту. Йому можна було довіряти невеликі доручення, які він завжди з задоволенням виконував, проявляючи свою щиру, до нав’язливості, ініціативу. Можливо – харизматичний критик, який, як справжній друг, не буде кривити душею, ознайомившись найпершим з новим твором. Але друзями вони стали найближчими і це беззаперечний факт. Читаючи їх листування чи спогади сучасників, дивуєшся тим гострим жартам, які відпускав в адресу Іваненка Антон Павлович. Той же, самокритично, зовсім не ображався. У відповідь Олександр Гнатович постійно надоїдав письменнику своїм гостюванням, скаргами на життя, проханнями підшукати йому непильну роботу. Мабуть, такі відносини можуть тривати роками тільки між справді найближчими та найщирішими друзями. Найбільшим же недоліком Іваненка була його балакучість. Як писав сам Антон Павлович, Олександр «
…жалкий человек, любящий, нежный, привязчивый … необыкновенно длинно рассказывал и не обижался, когда его не слушалисильно отстал в знаках препинания». В повсякденному житті таких людей, як Іваненко, зараз нарікають «лузерами», тобто невдахами. Адже кар’єра музиканта в нього не склалася, в кишенях завжди гуляв вітер, перебивався випадковими заробітками, так і не оженився. Не маючи свого даху над головою, вимушений в столицях скитатися по найманим квартирам, у Сумах – жити в брата на Луці. Коли і звідти гонять – їхати у Глибне до батьків – тім вже дітись було нікуди та й зайвих рук на селі не буває. Найбільшою мрією було щасливе, безхмарне столичне життя зі світськими розмовами, ситними банкетами, розкішними балами та добрим гонораром за яку-небудь непомітну та безконтрольну службу. Та тільки ж де і кому таке є… А.П.Чехов, як міг, допомагав другу – напитував роботу (як правило, писаря чи вчителя), публікував під псевдонімом "Юс малый" у «Будильнику» невеликі оповідання, які пробував писати Олександр, давав якісь доручення, що могли принести хоча б невеликі гроші.  


Олександр Гнатович Іваненко 
(Фото любязно надав голова спілки ветеранів-редакторів ЗМІ Сумщини О.В.Козир)

А, втім, залишимо подробиці столичного життя іншим дослідникам – нас більше цікавить, що ці друзі поробляли у нас, на Сумщині, ба навіть – у Глибному. З Сум і почнемо. Як добре відомо, родина Чехових жила на Луці (зараз це частина міста Суми) в літньому будиночку Линтварьових влітку 1888-го та 1889-го років, а потім Антон Павлович з другом приїздив сюди ще й в серпні 1894-го. Так от – цю дачу «підігнав» Чеховим саме Олександр Іваненко, брат якого, Олексій, проживав у будинку поруч з Линтварьовими. І не прогадав – Антону Павловичу так сподобалися ці літні дні, що пізніше він писав із-за кордону «Аббация и Адриатическое море великолепны, но Псёл и Лука лучше». Якось Чехов навіть, не подумавши, вголос роздумував при Іваненку, що непогано б купити хутір десь поблизу Сум. Той кинувся шукати і потім писав серед зими Антону Павловичу, що хуторів таких навколо Сум є скільки завгодно. На один навіть око вже поклав, їздив дивитись, детально описав його в листах. Та Чехови купили собі дачу в Серпуховському повіті під Москвою. 


1889-й рік. О.Г.Іваненко (сидить під стінкою з тростиною в руках) гостює в родині Чехових у Москві. Антон Павлович - у сірому сюртуку.  

Під час перебування Антона Павловича у Сумах, Олександр Іваненко постійно підбивав його на гостювання в Глибному. Скоріш за все, мотивував, що його батьки мріють познайомитись з другом свого сина, твори якого вони знають і люблять, що сам багато й подовгу гостював у Чехова і просто мусить віддячити тим же. Хоча, мені так здається, невдаха («великомученик» - як говорив про нього Чехов) просто тішив себе думкою похизуватись як перед домашніми, так і перед селянами, з якою великою людиною він знається. І це, таки, вдалося – в серпні 1894-го Антон Павлович пару днів провів у Глибному достовірно. Крім того, не виключена можливість, що і раніше, у 1888-му чи 1889-му Чехов бував у глибнянській садибі Іваненків, та ще й не сам. Звичайно ж, кожному з нас тепер цікаво – а чи вплинули ці поїздки до нашого краю якось на творчість письменника, чи не знайшли відображення у героях оповідань Чехова риси характеру членів сімї Іваненків чи, навіть, мешканців Глибного? А чому б і ні!

Як відмічають дослідники творчості Антона Павловича, він ніколи не списував особистості героїв своїх творів з готових прототипів цілком. Але окремі риси характеру, химерні манери, колоритну мову, цікаві цитати своїх знайомих він використовував для прикрашання літературних образів залюбки. Так, «удивительная неловкость, полное неумение приспособиться к практической полезной деятельности» Єпіходова з «Вишневого саду» повністю відповідає особистості Олександра Іваненка, а персонаж Соні з цього ж твору нагадує його сестру Олександру. Улюблений окрик батька (Гната Іваненка) сам Олександр знайшов вкладеним в уста Пєсоцького в оповіданні «Чорний монах», а хутір Жмухіна в оповіданні «Печеніг» деякими деталями нагадує хутір Іваненків.  Є в російській мові таке слово - "недотёпа". Та мало хто знає, що воно вперше в історії російської літератури вийшло з-під пера А.П.Чехова в адресу музиканта-флейтиста Олександра Іваненка. А ще в п’єсі «Три сестри» є персонаж полковника Вершиніна, звуть його Олександр Гнатович, живе в Москві, має приблизно ті ж мрії і проблеми, що Іваненко.  

Антон Павлович Чехов. 1889-й рік, Охтирка.  

Більше, ніж на 20 років пережив Олександр Гнатович Іваненко свого іменитого друга, помер у 1926-му році.
Молодший брат Антона Павловича, Михайло Павлович Чехов, згадував зустріч з Іваненком у 1920-х роках: «Это был уже одинокий, бездомный старик, глядевший в могилу…» Від мене ж тепер вимагається привести вагомі докази сміливим ствердженням про перебування А.П.Чехова у Глибному, що я й спробую зараз зробити. В Російській Державній Бібліотеці зберігаються близько 50-ти листів, написаних Олександром Гнатовичем до Антона Павловича, та два листи письменнику від сестри Іваненка. Дуже жаль, що не збереглися листи-відповіді Чехова в адресу Іваненка, які, безумовно, пролили б більше світла на ці маловідомі пересічному читачеві сторінки історії маленького українського села. Приводити повні тексти листів Іваненка немає ні великого бажання (про язикатість та безкінечне ниття останнього вище було сказано), ні потреби – нам потрібні тільки ті місця, де йдеться про зв'язок Чехова з Глибним. Тому з епістолярію я вибрав тільки ті фрагменти, що цікаві в цьому ракурсі та в плані краєзнавства. Майже всі вони прокоментовані моїми власними фрівільними роздумами. Отже, приступимо…
 

 

 24 января 1891 г. Сумы 

…Имею я три урока, из них один по научным предметам, все это тотчас бы бросил, если бы Вы, Антон Павлович, нашли возможным посодействовать … властям выслать меня из Сум, а то их деятельность больше полицейского дома не распространяется и очеса их закрыты. Я был бы очень благодарен, если бы Вы на это согласились, чем помогли бы много мне. Местом ссылки не стесняйтесь, лишь бы не Глыбное и не Сумский уезд…  
 

Іваненко у Сумах за невеликі гроші дає приватні уроки. Та ще свіжі спогади про столичне життя і так мариться знову вирватись з повітового містечка до великого міста. В цьому листі Олександр Гнатович прохає Чехова підшукати для нього тепленьке містечко подалі від Сум. 

 

10 декабря 1891 г. Глыбное

…Имел я урок по научным предметам. 18-тилетнего недоросля перевели в 5 класс реального училища, хотя по истине он должен быть только во 2-ом … Собственно же говоря, в нашем хуторе и ребят нет, некого учить. Зимой далеко им ходить из деревни … К Вам я уже обращался с просьбой о месте ... Я уверен, не знаю на каких правах, что раз у Вас что-нибудь найдется, то Вы сообщите мне … если нельзя иметь место в Москве, то хоть на Сахалин, да лишь бы иметь…  

Реальне училище – це у Сумах, отже, йдеться про тупенького синка якогось сумського вельможі. Далі мова про Глибне – хутір Іваненків знаходиться за півверсти від села, взимку й зараз на пустці між ними дмуть холодні, різкі вітри. Ну, і знову – нагадування про своє бажання зїхати з провінції хоча б куди-небудь…  

18 марта 1892 г. Сумы

…Эти 2 недели для отца в высшей степени тягостны, жаль видеть отца, когда он в 5 ч. утра выйдет в чужой двор, поглядит, поглядит, руки чешутся потрогать хозяйственные вещи, и, возвратившись в комнаты, сугубо изливает всю желчь на городскую жизнь. Вследствие сей причины 20 марта мы возвращаемся в Глыбное, жизнь в Сумах для родителей потеряла смысл…   
 

Поки немає у селі звичної літньої роботи, Іваненки вирішують провідати сина Олексія з онуками на Луці. Та сумське життя пристарілим батькам зовсім не до душі, яка проситься додому.  
 
4 мая 1892 г. Глыбное 

…Все здесь невыразимо грустно и тяжко … я завел питомник в 24 гряды, и уже все взошло: ели, сосны, пихты, кедры и пр. Беда, что нет дождя, все гибнет, был всего один дождь на 3-й день Св. праздника, а с тех пор дуют северные и северо-восточные ветры и мы опасаемся за урожай ... Огородину, питомники и цветники поливаем сами, благо болота и вода близко, кишит она мириадами насекомых и издает зловоние благодаря винокуренным заводам, которые находятся от нас в 1-й версте и испускают в реку всю нечисть, чем и отравляют нашу жизнь, и если бы эти заводы провалились, сгорели, то многие бы были рады, каждый год составляются акты, каждый год приезжает комиссия, понюхает, пообедает, выпьет, закусит, оштрафует всего на 25 руб. тех, кто в день тысячи наживает, и тем дело кончается. Не знаете ли против этого какого-нибудь средства? К кому и как обратиться, гибнут луга, скот, дохнет рыба и отравляются люди. В настоящее время я превратился в лекаря, садовода и ветеринара, так что приобрел популярность местных крестьян, так как лечение сулемой и йодоформом ран и порезов излечиваю по совету врачей удачно… 

 
Іваненко у Глибному з нудьги намагається чимось себе зайняти – та, хоча б, тим же садівництвом. А далі описуються такі знайомі й нині проблеми – схоже, що за 100 років так нічого й не змінилося. Цікава згадка про винокуренні заводи. Один з них знаходився у самому Глибному (його позначено на трьохверстівці 1866-го року), два інших – у Гречанівці (зараз це віддалена частина Самотоївки), вверх проти течії річки Сироватки.  

 

13 января 1894 г. Глыбное

Дорогой Антон Павлович! Наши семейные дела из рук вон плохи. Я попал в какую-то могилу. Сырой дом и неутомимая деятельность по хозяйству довели отца до паралича, он теперь поправился настолько, что может сам прохаживаться, но говорит с трудом и писать не может. Каждое волнение может погубить его, и несмотря на это папаша пренебрегает всем тем, что ему назначил врач. У матери пухнут ноги и руки, трескается кожа, но болезнь отца возбудила в ней энергию, и она позабыла о своих болестях. На сестру смотреть жалко ... Доктор сказал, что надо опасаться вторичного удара, так как он не надеется, чтобы папаша хоть сколько-нибудь поберегся, деятельность сердца у него весьма плоха. Папаша отказывается теперь переделать духовное завещание, чтобы обеспечить мать и сестру. Он говорит, что сам поедет когда-то в Сумы и все устроит. Никакие доводы и заявления не помогают. Брат с весны уезжает на работы и дома быть некому. Мать и сестра в отчаянии, полагают всю свою надежду на меня. Я теряю голову. Денег, конечно, в доме нет, и отец не позволяет ничего продать. Сено стоит в ожидании высоких цен. Хлеба урожай, но и до сих пор хлеб не обмолочен. Вы правы, с хохлами трудно иметь дело    Снегу в полях нет. Езда на колесах. Реки вскрылись. Тепло, сыро и ветрено и вообще отвратительно … Пока до свидания, будьте все здоровы. Иду усмирять папашу, он уже начинает бунтовать. Любящий Вас Александр Иваненко.
 

Лист залишив майже повністю – він добре відображає всі негаразди у родині, її проблеми, малює картину невтішного внутрішнього стану Іваненка. Також практично без редагування привожу і текст наступного листа, якого написала А.П.Чехову сестра «вечного друга» письменника Олександра Іваненко. Читати його, на відміну від братових послань - справжнє задоволення. 

 

31 января 1894 г. Глыбное
Хотя здоровье отца теперь сильно подорвано, но дома живут еще брат с невесткой и я, мы всеми силами стараемся облегчить и поддержать отца, а также и мать. Я думаю, унылые лица, окружающие больного, пагубно на него действуют даже внушением, а потому Саша ни отцу, никому пользы и вообще облегчения не принесет, а только исстрадается душой, да приобретет еще лихорадку, что неизбежно у нас. Сам он не Бог знает каким здоровьем обладает. Я себя не стану с ним сравнивать, будь я более веской особой, достигла бы идеала. Недавно я прочла ответ одного великого мужа: на вопрос, каков должен быть идеальный человек? "Имеющий 4 пуда веса и прекрасный желудок". После праздника Пасхи брат Алексей уедет на свои полевые работы, к этому времени Саша может возвратиться домой, да если бы и опоздал, то горя мало. У нас такое скромное хозяйство, таким примитивным способом оно ведется, что только мне им управлять можно. Земля обрабатывается крестьянами с половиной части, сенокоса - с третьей, предполагается весной садить десятин 7 картофеля для завода. Но это все может еще перемениться, а к тому же картофель садят поздно, благодаря низменному местоположению. Прошлый год садили 25 мая, пусть тот год был исключение, тогда посадим 5 мая. По части рогатого скота Саша публично признался - профан; как музыкант, он только звукоподражает некоторым рогатым, да и то больше во сне, да и после ужина жареного сала с картофелем, которое он так же умеренно ест, как и курит, особенно не затягиваясь. Между прочим, сегодня у нас нашлось телятко от черной коровы, по выражению глаз и морды, а также по скромности, должна быть телка. Папаша уверяет, будто молоко черной коровы должно быть чрезвычайно вкусно, посмотрим, узнаем, они люди опытные, им и книги в руки. Вообще, надо заметить, пока у нас с молоком очень тихо, и я даже заинтересована черной коровой. Остальные отрасли хозяйства касаются больше женского персонала, да и последний отказывается его вести при наших условиях и удобствах. Например, сидит в кухне гусыня на яйцах, с одной стороны ее печь варится, с другой - место, где ставят самовар, который, как Вам известно, у нас не угасает и парует целые дни, и эта несчастная птица, да еще с перебитой лапой, терпит муки ада только потому, что молчит. После тщетного сиденья, чуть ли не 8 недель вместо 4-5, признали, что птица эта - дрянь, она выбивает сенокос, не стоит ее держать, да и вообще, если посчитать, сколько зерна съест птица, да надо иметь бабу-птичницу, ее кормить да жалованье платить, то любо-мило купить готовое на базаре. Жаль только, ближе 8 верст нет базаров … Хотя я люблю тихую, уединенную жизнь в деревне, но наша слишком скромна и однообразна. В этом году никакой свет к нам пока не проникает единственная книга для чтения - календарь. Я думаю повторить стихи, некоторые выучить, все же упражнение памяти. А то, пожалуй, самой что-нибудь написать, да не знаю, на какую тему - "Зло цивилизации", или "Способ соблюсти экономию в важных расходах", или "Как приготовить наливки без водки и спирта". Да что думать над темой - писать, а там ясно, будет, о чем речь идет. Хотелось бы сказать Вам что-нибудь, если и не важное, то хоть сносное, но сегодня так жутко на душе. На дворе вот уже пятый день ветер воет и свистит, дождь по стеклам тарахтит. В комнате же тишина, прерываемая иногда криком египетских голубей да хрипеньем часов, которые даже и не хрипят, а только натужатся перед боем. Со времени болезни отца мне страшны ночи, не хочу спать и даже боюсь уснуть, сидеть одной, прислушиваясь к завыванию, сумно, и не придумаю, что делать? Утешаю себя следующим – «Є на світі доля, а хто її знає! Є на світі воля, а хто її має»...  Да скорее бы дождать весны и лета, с природой встрепенешься и забудешься. Меня никто и ничто так не услаждает, как природа, перед ней ощущаешь свое ничтожество. Годи, а-то бумаги не хватит. Спасибо же Вам лично, да всем вообще за ласку и попечение, которые Вы оказываете брату. Передайте привет родителям Вашим и всем домочадцам от всех нас. Отец дня три сравнительно бодр и чувствует себя хорошо, прогуливается по комнате, читает об уходе за молочным хозяйством, только страшно раздражителен, малейший пустяк его волнует до Бог знает чего, страшно смотреть и трудно ориентироваться. Хочешь поддержать, успокоить, выходит обратное. Таким больным хорошо быть в лечебнице, советами и просьбами своих близких они пренебрегают и упорствуют, только слово врача свято. Затем будьте здоровы. Известная Вам Кастелянша - Александра Иваненко

 
Не зовсім схоже на послання від звичайної сільської жінки кінця
XIX-го століття, чи не так? Який художній рівень, як тонко передані приховані емоції, як прикрашає листа крилатий вислів українською мовою… У плані ж дослідження дуже цікавим є речення, яке я виділив червоним кольором. Нагадаю, що А.П.Чехов був у Сумах у 1888-89-х роках і, потім, - аж в серпні 1894-го. Цього ж листа було написано в січні 1894-го і натяк «…как Вам известно…» може бути приводом припустити, що Чехов в 1888-му чи в 1889-му році вже відвідував Глибне. Справді, - звідки Антону Павловичу може бути відомо, що самовар у господі Іваненків парує майже цілодобово… якщо б він тут сам не чаював? Ще згадується про 7 десятин (сім гектар!) картоплі для заводу – спочатку спирт на винокурнях виготовляли з картоплі, бо зернові культури були тоді досить дорогими. Найближчий базар за 8 верст (близько 12 км) від Глибного – це про Тимофіївку (південна Осоївка), бо до Самотоївки дещо ближче.

 
Июль 1894 г. Глыбное 

Дорогой Антон Павлович! Живется мне подло ... Нервы развинтились до того, что я не могу выносить приподнятого тона, чувствую какую-то острую физическую боль в ушах и во всей башке … Погода у нас славная, урожай на все великий ... Думаю выехать на Москву 5-го августа и уеду с наслаждением, ибо измучен донельзя. Жалко и досадно, что Марье Павловне не пришлось побывать в Глыбное, и вся вина падает на меня, черт бы меня взял за это … Если Вы приедете на Луку с сестрой до Августа, то льщу себя надеждой, что Вы ни за что не откажетесь побывать. Кукуруза у нас выросла изумительная, и Марью Павловну как любительницу угостили бы на славу сим фруктом…

 
 Олександр Іваненко жалкує, що сестрі письменника Марії Павлівні Чехові, яка бувала в Сумах частіше свого брата, не довелося під час останнього візиту побувати в Глибному. Також бачимо і явне запрошення Антону Павловичу відвідати Глибне по приїзді.

 
10 июля 1895 г. Верхняя Сыроватка 

Письмо дезинфицировано. Я болею трахомой. Руки мои вымыты сулемой, рукава засучены и приняты все меры предосторожности, чтобы не заразить Вас … Как видите, дорогой Антон Павлович, даже сильная болезнь глаз не может остановить меня от дурной привычки сделать Вас жертвой этого письма ... если что и кто-либо Вас раздражает или Вы, простите, хандрите, то, ради Бога, постарайтесь вспомнить Глыбное и ее обитателей: Кагадиевых, Кобелитовых … Все Ваши произведения в переплетах, но жаль, что поздно переплетены, при виде их я плачу, ибо недостает обложек Ваших автографов, я ругаю себя, что отчасти пропагандировал Ваши произведения в некоторых местах Сумского и Ахтырского уезда, и за то наказан жестоко, получив истрепанные    Кланяйтесь всем. Глаза начинают сильнее болеть, и я оканчиваю письмо, сидя в кабинете земского врача (отсутствующего) в Верхней Сыроватке. Будьте, дорогой, здоровы и счастливы, а главное не болейте. Не думал я, что излечение трахомы продолжительно и весьма чувствительно. Утешьте страждущего письмом. Сестра Вас ругает, а за что, я не знаю, но всем Вам кланяется. Мы ждем Вас. Любящий А. Иваненко.

 
Хворий Олександр Іваненко пише листа Чехову з земської лікарні у Верхній Сироватці. Нагадаю, що адміністративно Глибне тоді було селом Верхньосироватської волості Сумського повіту. В цьому листі прямий натяк, що Антон Павлович був у Глибному в серпні 1894-го, - у тому, що він повинен би пам’ятати декого з колоритних мешканців цього села – Кагадієвих, Кобелітових. Кобелітови – напевне, це не прізвище, а вуличне прізвисько когось з глибнянців. А от Кагадієви – це окрема тема для розмови.

Кагадієв Леонід Павлович – губернський секретар, талановитий музикант-піаніст, частий гість у Павла Харитоненка і… добрий приятель Іваненко Олександра. Щоправда, важко, поки що, знайти зв'язок Кагадієвих з Глибним - їх дача знаходилась в с.Степанівка (на руїни дотепер можуть вказати місцеві жителі), а мешкали вони у Сумах.

 Чому я думаю, що мова йде саме про 1894-й рік, а не про 1888-89-й? Тому, що це було менше року тому від останнього візиту (в памяті ще досить свіжі спогади) і тому, що до третього приїзду Чехова в Суми таких конкретних розмов про Глибне в листах майже не виявлено. Далі Іваненко оправдується перед письменником за подаровані ним свої книжки з автографами, які «гуляли» по двох повітах і стали зовсім затріпаними, з обірваними обкладинками. Так як згадується і Охтирський повіт, то, цілком можливо, що такі книжки ходили по руках тоді і в найближчій до Глибного Самотоївці, де мешкало немало інтелігентних, цікавих до таких творів, людей. Були у Олександра і фото письменника з його напутніми підписами, та частину з них нахабно покрали поклонниці Антона Павловича. Цікаво також, за що ж сестра Іваненка лає Чехова та, все ж, передає йому привіт… 

 

Сумы 22 июля 1896 г.

…Пробыл я на Луке 6 дней. В продолжении последних 4-х дней идет дождь беспрерывно и день и ночь. Сегодня погода будет прекрасная, судя по началу дня. Если Вы будете на Луке, то отчего бы Вам не быть и на Глыбном. Голубчик, приезжайте, коли Вам не претит. Что же еще сказать. Жизнь в Глыбном веселая... Отец устраивает проточные пруды, в которых думает развести удивительных рыб. Приезжайте, будьте здоровы. Всем привет. Любящий Вас А. Иваненко 

 

10 января 1897 г. Глыбное

Кланяются Вам мои старики родители. Оба они, видимо, гаснут, но отец, отец, он достоен удивления за свои подвиги, работу, планы и жизнерадостность в 76 лет. Сестра и брат тоже кланяются Вам. К великому огорчению, я даже на Луке побывать не мог… Любящий Вас А. Иваненко  

 

 Будинок-музей А.П.Чехова у Сумах, той самий літній флігель Линтварьових. Фото 2011-го року.

 

5 июля 1897 г. Глыбное 

…Ваша лилия прижилась, и это меня весьма радует, с тюльпанами поступил сообразно Вашей инструкции ... У нас фруктов гибель, меня радует, что самые хилые деревца, за которыми я ухаживал, как то яблони и вишни, дали массу плодов в этом году Сегодня я устроил купальню, столярную и лечусь самым радикальным образом от генеральской болезни. Купаюсь и, к несчастью, огорчаюсь ежеминутно. Надо бы отсюда удрать, но Хохландия, как тина, окутывает со всех сторон, болото засасывает постепенно, и делу аминь … Жму крепко Вашу руку. Будьте же здоровы. Всем поклон. Искренно Вас любящий Александр Иваненко.  
 

Олександр Іваненко поступово звикає до сільського життя, хоча й ностальгіє по столичним гулькам. Про лілії та тюльпани – влітку 1889-го року Чехов під вікнами будинку Линтварьових власноруч розбив квітник і доглядав за ним, відпочиваючи. Навряд щоб він і в Глибному займався квітникарством, - скоріш за все, просто наділив Іваненка насінням та власними усними інструкціями по вирощуванню квітів. Наступний лист до Антона Павловича – знову від його хутірської поклонниці…  
 
22 марта 1898 г. Глыбное 

Сегодня я вспомнила о Вас, добрый Антон Павлович, и захотелось написать несколько слов. Ведь у нас теперь передвижные картины. Утром река вышла из берегов, потом наломаны льдины, через час вода побежала между домом и знаменитым амбаром: шумит, бурлит, ревет, что Ваше море! Все в каком-то волнении, один отец как-то съежился и весь ушел в себя и боится взглянуть в окно, чтобы не увидеть размытую плотину и не лишиться надежды и мечты на пруд и рыбу. В воздухе уже висят жаворонки и замирают в небе в своих однообразных песнях. Только нет еще яркого солнца. Дни стоят серые, вечера туманные. Все же я вышла побродить по лужицам. На лугу уже чайки кричат, а на другой стороне наша река Думовка пышно вылилась из берегов, быстро несется льдина по ней, я засмотрелась на нее и вспомнила о многих и о Вас и послала через нее Вам привет Читать ничего не могу, кроме "Посев цветочных семян", "Культура роз", "Враги садов и огородов". Единственное удовольствие доставляет мне детвора брата Василия. Я с ними занимаюсь, наполняю свою жизнь. Их наивные вопросы и ответы вызывают самый искренний смех. Надеюсь скоро видеться с братом Александром. Должен бы приехать, сала малороссийского посмаковать. Будьте здоровы, когда возвратитесь в Ваши края, не забывайте же жителей деревни Глыбное, которые посылают Вам привет и добрые пожелания. Между прочим, здесь начнут строить скоро школу, из всего общества нашелся только один, который был против школ и доказывал вред, причиняемый школами. Глубоко уважающая Вас кастелянша Александра Иваненко.

 
Теплий, ліричний, приховано-емоційний лист глибнянки до відомого письменника. Згадується річка, яка бере початок з-під Думівки і впадає до Сироватки поблизу садиби Іваненків. Також з цього листа ми дізнаємось про рішення сільської громади відкрити у Глибному земську школу. І побажання не забувати мешканців села, як ще один доказ, що Чехов знав їх особисто.

 
14 февраля 1899 г. Глыбное 

Дорогой Антон Павлович!  В минувшем январе скончался наш неутомимый труженик отец. Мы схоронили отца, согласно его воле, на бугорке, царящем над лугом, где покойный при жизни так много трудился в поте лица своего. Еще на Рождество Св. отец чувствовал себя неважно, часто ощупывал свою правую руку и правую ногу, задумывался, запирался в кабинете и все писал; как оказалось, отец торопился все свои дела привести в порядок и он успел в этом. Отцу хотелось жить, но он предчувствовал свою кончину. 22 января он был в Сумах, простудился, заявил внукам, что больше к ним никогда не придет, а что они, если захотят, то скоро должны будут приехать к нему, возвратился домой, слег и, промучившись в страшной агонии 5 суток, испустил дух свой 28 ян. в 10 ч. утра, окруженный родными при глубоком молчании. Последние его минуты были тихи, поразили нас, грешных. Внуки приехали, как отец предсказал. Крестьяне Глыбной оценили добрые отношения отца к ним. Отец всегда действовал на них путем увещаний, хотя и с криком, но никогда зуботычинами или штрафами. Глыбяне проводили отца до могилы, чем немного было утешения, да и мы грешные тоже, ибо очень и очень часто несправедливы были к отцу. Долгу отец ни копейки не оставил, всем уплатил. (Я же должен и должен.) Все дела он оставил в прекрасном порядке. Мама, как и быть должно, оказалась пожизненной владелицей всего, сестра впоследствии получает дом, в котором все мы с покойным отцом имели удовольствие Вас принимать, и, кроме того, равную часть с братьями сенокосной и пахотной земли, но в этом наследии для меня нет ничего унизительного, и мать и сестра больны, чем все это кончится, одному Богу известно. Должен еще сказать с сознанием собственного достоинства, что отец любил всю чеховскую семью, часто и с удовольствием вспоминал о Вашем совместном пребывании в Глыбном, ценил Ваши добрые отношения ко мне, читал и понимал Вас   От всех Вам привет.

 
 Помирає батько Іваненків. Раніше згадувалось, що в січні 1897-го йому було 76, - отже, батько був 1820-го чи 1821-го року народження і помер у віці 78-ми років. Олександр так і залишається безхатченком – все майно й земля по заповіту переходять до брата Олексія та сестри Олександри. Червоним кольором я знову виділив два письмових докази гостювання А.П.Чехова у глибнянській оселі Іваненків. 

 

8 апреля 1899 г. Станция Ворожба

…сижу с 4 ч. дня в Ворожбе и буду сидеть до 11 ночи и наслаждаюсь писком грудного младенца и пр. прелестями, неизбежными при совместном путешествии с дорогими родными, которым Бог послал кучу детворы … если Ваша ласка, то напишите в 2-х словах мне в Глыбное … Впрочем, ребят я люблю и рад искренно, что они едут к нам. Все они добросовестно учились, перешли в следующие классы и нуждаются в деревне… 
 
Вузлова станція Ворожба під Білопіллям. Олександр Іваненко зустрічає свого рідного брата Василя з родиною, яка їде на літній відпочинок з Пітера до Глибного. Цього листа пише в очікуванні потяга на Суми – Бєлгородська гілка залізниці ще не збудована (буде введена в експлуатацію в серпні 1901-го року). 
 
Январь 1900 г. Глыбное

Дорогой Антон Павлович! Кланяется Вам вся Малороссия … зима здесь снежная, морозная, зайцы истребили корневые грялевские прививки ... Поп нашего прихода в 2 дня собрал 300 хлебов и 180 палениц, а сколько зерном и всем прочим, неизвестно, известно лишь одно, что из сих 300 хлебов и 180 палениц голодающий ни один не получил... Живется, дорогой Антон Павлович, невесело. Лично болен, и нож хирурга давно меня поджидает, а дома сущий лазарет, все дышат на ладан, на днях брат, что служит в Сумах, заболел внезапно. Пришел со службы сравнительно здоровым, подошел к столу обеденному, вскрикнул и упал. Думали, что он отошел к праотцам, но оказалось, что жив, а всю эту штуку проделали почечные камниа дома мать и сестра выглядят убийственно... Линтваревых не видел. Дай Бог Вам всего лучшего. Привет всем. Любящий Вас безгранично А. Иваненко.
 

В цьому листі маємо цікаву згадку про настоятеля Свято-Преображенського храму на Гречанівці, адже глибнянці були прихожанами саме цієї церкви. Вказано, скільки хліба принесли йому миряни за два святкові дні. 
 
 Декабрь 1901 г. Москва

… На Святки думаю проехать в Глыбноегде Вы провели около 2 суток, открыта земская школа, где преподает учительница, очень милая девица, она … вырезает ножом удивительные вещи и вместе с тем, как выражаются наши Глыбные, оболванивает ребят, т.е. учит их письму, арифметике и пр. премудростям. Многие из ребят уже оболванились в этом смысле и, как мне сообщают некоторые, учат и своих родителей ... Я устрою какое-либо хорошее дело, расквитаюсь с долгами, хотя их около 200 руб. всего, и накуплю в нашу Глыбенскую школу книг для чтения, а бедна она вопиющим образом. Надо бы придти на помощь волшебным фонарем хорошим и книжками для чтения детям, а и много же надо труда, чтобы одолеть Глыбенскую темноту беспросветную, ибо там процветает все что хотите, начиная от конокрадства и до отцеубийстваВпрочем, я не удивляюсь этому, но удивляюсь необычайной природной сметке наряду со всеми этими прелестями. Летом глыбяне делали нам каменный погреб, я поражен был тою сообразительностью, какую они выказали, когда выводили своды, необычайно умно и дельно сделали они два свода с помощью своих своеобразных циркулей, а главное вполне правильно, не зная геометрии. Словом, я люблю своих Глыбян за то, что они и пахари, и столяры, и художники (маляры), и печники, и все, что хотите, и если бы им да хотя бы мое образование, то они принесли бы в миллион раз больше пользыПрошу любить и жаловать Глыбян, а если есть книжки для ребят, то и прислать бы хорошо кланяйтесь Л. Н. Толстому и Горькому, как их здоровье? Я их знаю по книжкам: славнейший народ… 

 
Ну, дорогі мої, тут вже прямою мовою підтверджується двохдобове перебування А.П.Чехова у Глибному в серпні 1894-го. «Святки» - час від Різдва до Водохрещі (7-19-те січня за новим стилем). Дякуючи цьому листу, ми тепер знаємо, що земська школа, рішення про побудову якої було прийнято у 1898-му, прийняла перших школярів у 1901-му. Також бачимо, що Олександр Іваненко практично повністю примирився з долею вічного мешканця села і це його вже досить не обтяжує. Він навіть наміряється надати посильну допомогу школі. А «волшебн
ый фонарь»…  

Ось він - технічний засіб-мрія кожної земської школи :-)
(animopticum.com/optical-toys/magic-lantern/)


3 мая 1902 г. Москва 

   …На Святках был в Глыбном, принимал участие в чествовании Гоголя и Жуковского. Утро, т.е. чтение, раздача книг ученикам и пение удались на славу, а главное: крестьяне увидели, что учителя много ближе к их детям, чем им казалось, и были, видимо, тронуты всем тем, что видели, слышали из чтения, особенное впечатление произвели на них типы Гоголя … крепко жму Вашу руку и остаюсь любящим Вас А. Иваненко

 
  У глибнянській школі пройшов ранок, присвячений пам’яті письменників В.А.Жуковського та М.В.Гоголя, які померли 50 років тому. Схоже, що Іваненко знайшов таки кошти, щоб подарувати школярам книги. 


Москва 12 окт. 1903 г. 

…Смиотанка (?) процветает, ведет торговлю гусями. Мимо нас гнали около 2 тысяч гусей, целую армию! Я ничего подобного раньше не видел, и удивительного мало, если гуси и Рим спасли. Гоготание этого стада и мертвых могло бы разбудить. В Глыбном есть земская школа, но беднее ее нет в Сумском уезде. Нет волшебного фонаря, а очень и очень нужен бы. На Рождество что-либо устроим для поднятия фондов. Соседка наша заводчица Подольская в прошлом году пожертвовала по подписному листу 1 рубль, но и то оловянный, заявив, что хотя она и живет в Сумском уезде, но заводы ее лишь частью 1/10 в Сумском, а 9/10 в Ахтырском уезде, а посему больше, как оловянный рубль, на школу не дала; рубль теперь хранится у попечителя школы и показывается при торжественной обстановке. У нас в доме тоже сырость. Жизнь летом была сносной. Урожай средний. Мать моя имеет желание еще Вас угостить колечками и кланяется, также и сестра. Будьте же здоровы и простите любящего Вас А. И. Иваненко

 
  Знову згадується, напевне, вуличне прізвисько однієї з мешканок Глибного, - на жаль, в оригіналі подане досить нерозбірливо, та бідний стан місцевої земської школи. Подольська Людмила Михайлівна – поміщиця села Гречанівка, власниця тих самих заводів, що забруднюють екологію. Справді, її підприємства значно більшою частиною знаходились в Охтирському повіті – межа між Сумським та Охтирським повітом проходила якраз по Гречанівці. Тому вона демонстративно не виділила коштів на Глибнянську земську школу, бо повністю утримувала таку ж у Гречанівці на декілька сотень рублів на рік. Мабуть, «олов’яним» карбованець названий у надмінно-переносному змісті, так як з такого металу монету не карбували. Скоріш за все, дворянка наділила школу срібним «миколаївським» карбованцем, а срібло за зовнішнім виглядом майже не відрізняється від олова.   

Не знаю, чи вдалося мені впевнити читача, що відомий російський письменник Антон Павлович Чехов гостював, можливо, навіть, неодноразово, у селі Глибному зараз Самотоївської сільської ради Краснопільського району Сумської області. Особисто в мене сумнівів тепер ніяких. Безумовно, цій розвідці може бути (чи повинно бути) логічне продовження. Адже є маса опублікованих спогадів сучасників та іменитих знайомих Антона Павловича, цілі наукові роботи по дослідженню життя та творчості митця, маловідомі музейні та архівні справи, врешті – самі вищезгадані твори письменника. Опрацювання цього товстого пласту матеріалів може виявити нові докази перебування Чехова у Глибному під час його відвідин міста Суми. 

А інтриги в цей вогонь я готовий підкинути вже сьогодні. Катерина Павлівна Колосовська – близька родичка Линтварьових. В своїх спогадах сумським краєзнавцям розповіла дуже цікаві речі. А саме, з її слів, А.П.Чехов був у Сумах не три, а чотири рази. Одного разу він приїздив взимку на різдвяних канікулах і гостював всього декілька днів. Далі – ще цікавіше. Чехов любив короткострокові подорожі по південній частині сучасної Сумщини. Неодноразово бував у Токарях та Вільшані, в полтавському напрямку через Охтирку добирався до самих Великих Сорочинців. Разом з Линтварьовими відвідав маєток великого князя Барятинського в Грунівці і бував у Тур'ї. Чому в Тур’ї? Тому, що господарка будинку Линтварьових на Лукі і Кондратьєва Зінаїда Василівна, тур’янська поміщиця – рідні сестри. Давайте розкладемо мапу Краснопільського району і спробуємо прокласти маршрути подорожей А.П.Чехова нашим краєм, щоб вони пролягали з Сум до Грунівки, Глибного, Турї… Варіанти таких «лоцій» охоплять майже всю північ Краснопільщини!

Так, твердих документальних доказів тому, що відомий російський письменник, окрім Глибного, бував і в інших населених пунктах сучасного Краснопільського району, поки що, немає. Зате є робота місцевим краєзнавцям, пошуковим та літературним гурткам – щоб такі докази знайти. Одне можемо сказати твердо – А.П.Чехов мав відношення до Краснопільщини. А що ж самі глибнянці? Наступного року у них є нагода відсвяткувати два ювілею - 350-ти річчя (1662-2012) від заснування Глибного та 150-ти річчя (1862-2012) з дня народження О.Г.Іваненка – друга А.П.Чехова, уродженця села.  

О.Десятниченко (с) грудень 2011

Сьогодні сайт відвідало - 4 посетителей
=> Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=