Самотоевка в сети Internet

- Іваницький

Ще з незапам’ятних часів людина обирала собі нове місце проживання за двома ознаками – наявності поблизу річки і щоб поруч зеленів великий ліс. Річка потрібна для рибальства, як транспортна артерія, на її берегових луках випасають домашніх тварин та птицю. А без лісу не обійтися, бо він дає дрова, будівельний матеріал, мисливство. В решті решт – сховатися від ворога добряче тільки в лісі й можна. А ще ліс – це куточок незайманої природи, де людина відпочиває душею, замислюючись над плином часу та сенсом життя… Борис Георгійович Іваницький народився 8-го березня 1878-го року в сім’ї губернського секретаря слободи Самотоївка Краснопільської волості Охтирського повіту Харківської губернії. Його батько, Георгій Федорович, був за фахом агрономом; мати, Людмила Нарцизівна Ковальська - українизована полька з Полтавщини; дід, - малопомісний самотоївський поміщик, невеликий маєток якого знаходився на Западні, - колишній офіцер митної служби на австрійському кордоні. Мій прадід був у цього пана робітником. Залишилися спогади, що Іваницький дуже полюбляв котів, які навіть обідати заплигували до пана на стіл і їли одну з ним їжу. У 20-х роках ХХ-го століття маєток перейшов до ще одного його робітника - Серьги Сергія Пилиповича, який став знатним куркулем. У 30-ті роки, після розкуркулення та голодомору, будинок перетворився на патронат, де утримувались діти-сироти. Зараз у Самотоївці на цьому місці пустка.
Хрещення малий Борис приймає у Покровському храмі міста Суми, окрім нього, в сім'ї росли ще сестра Маруся та брат Яків, який помер від сухоти у початковому шкільному віці. Дядько Бориса, Олексій, "опрощений дворянин", жонатий на сільській дівчині, завжди радо приймав Бориса у гостях. Першої грамоти майбутній професор отримав вдома від матері, а потім рік навчався у Самотоївській школі. 

Місцевість, де у Самотоївці знаходився маєток Іваницьких.

  Подальше навчання продовжує у Сумах, де закінчує середню школу та реальне училище (у 1896-му році). Буваючи часто в Самотоївці, його особливо приваблював тихий та таємничий, густий, темний ліс. Там, за річкою Сироваткою, він милувався щедротами рідної природи, закохувався в її красу. І, коли настав час обирати свій подальший життєвий шлях, питань практично не було - звичайно ж, лісове господарство. Бажання було настільки твердим, що, як згадавув потім у своїй автобіографії, навіть не розглядав варіанти, як інші учні, подавати документи у кілька різних закладів, для "резерву", якщо провалить іспити.  
 
 В 1897-му році вступає до Лісового інституту в Петербурзі. Закінчивши його у 1902-му, отримує фах вченого-лісівника. Під час перебування у столиці Російської імперії входив до складу нелегального товариства "Червоний хрест". Після цього Борис Георгійович повертається на Україну, де проводить науково-дослідну та громадсько-політичну роботу, що базувалася на основах відродження незалежності Української держави. Під час п’ятнадцятилітньої практики у державних і приватних лісах він набуває значного лісокультурного досвіду. Згодом його запрошено до Лісового департаменту на державну службу, де, працюючи на посаді директора Лісового департаменту УНР (по-сучасному - міністра лісового господарства України), як талановитий організатор та науковець, він розробив ряд лісоохоронних законопроектів. Деякий час виконував і обов’язки міністра земельних справ. На початку 1917-го року він розробив першу програму розвитку лісової дослідної справи незалежної України. Основним надбанням цього періоду є робота над першим «Законом про ліси Української Народної Республіки». Розглядаючи та аналізуючи розроблені Б.Г. Іваницьким "Наказ по охороні лісів" від 2-го січня 1919-го року і «Закон про ліси УНР», підписаний 13-го січня 1919-го року, можна зробити висновок, що це були прогресивні, науково обґрунтовані, юридично виважені, соціально спрямовані документи, що відображали найбільш прогресивні ідеї свого часу. «Закон про ліси УНР» скасував приватне володіння на усі земельні, водні, надземні та підземні природні багатства і ліси, що були передані у власність уряду УНР. Але в умовах боротьби за незалежність України «Закон про ліси УНР», який, по суті, був першим юридичним актом незалежної України у лісовій галузі та містив базові положення, регулював проблеми лісогосподарського комплексу на національному рівні, не був втілений в життя. Після встановлення на Україні Радянської влади Іваницький вимушений був емігрувати. Спочатку - до Кам’янець-Подільського, де його охоплює громадсько-політична та викладацька праця з загального та спеціального лісівництва, а, з 1920-го року - до Чехії. Якщо згадати тут ще одного визначного самотоївця доби УНР І.І.Мірного, то відразу ж приходить аналогія, що їх життєвий шлях дуже схожий - в тих же Подєбрадах він стає одним із засновників та ректором Української господарської академії. На плечах Б.Г.Іваницького, - організаційно-освітня, громадська, науково-дослідна та видавнича робота на ниві агролісомеліорації, лісової типології, екології, дендрології, ботаніки, таксації, охорони лісу, історії науки про ліс, розробка української наукової лісівничої термінології. Вагомий практичний досвід і аналітичне мислення дали змогу Борису Георгійовичу зібрати і узагальнити значний фактичний матеріал, висвітлити особливості природи українського лісу, його історії, народногосподарського значення, шляхи розвитку лісового господарства та агролісомеліоративної науки. 

  
Художній портрет Б.Г.Іваницького.


Основні його праці, що не втратили свого значення: «Як збутися ярів і пісків» (1907 - перша в історії робота з лісівництва українською мовою), «Лісопромисловість на Україні» (1917/1918), «Лісова господарка України» (1922), «Ліс і біологічні типи деревних порід» (1922), «Курс лісівництва» (1922/1923), «Обезліснення України» (1926), «Основі типи лісових займищ та лісових формацій на території, заселеній українським народом» (1927), «Руйнація лісової господарки на Україні» (1927), «До питання про вплив смітистих трав на лісові культури» (1929), «Як використовувати сипкі піски під ліс» (1929), «Глибина саджання сіянців сосни, ялини й дуба» (1931), «Основні завдання при обробленні лісового ґрунту» (1931), «П’ятирічка і ліси України» (1933), «Загальні і локальні завдання сучасного лісовирощення» (1934), «Головні стадії розвитку лісового господарства на Україні» (1934), «Проблема захисних лісів та захисних заліснень у Галичині» (1935-1942), «Ліси й лісове господарство на Україні» (1936-1939), «Ботаніка» (1939). «Спостереження над оточуванням дуба в надлісництві Янів коло Львова» (1935-1942). Крім того, вчений видав працю про ліси Чехословаччини «По лісах Чесько-Словацької республіки» (1926) й переклав ряд посібників з німецької мови «Підручник до визначення деревнистих рослин по листях» (1922), «Таблиці до визначення важніших дерев та чагарників у безлистому стані» (1922), «Таблиці до визначення насіння і сходів важніших хвояних і листових деревнистих рослин» (1923), «Наука про лісові займища» (1925) та ін. Загалом дослідники нараховують 34 праці Іваницького, присвячені лісівництву.
З 1935-го року і до початку війни Борис Георгійович працює у Львові. За значний внесок у розвиток української лісівничої науки у 1939-му році його обрано дійсним членом Математично-природничо-лікарської секції Наукового Товариства імені Тараса Шевченка. У цей час Б.Г. Іваницький - член редакційної ради «Енциклопедії Українознавства» та «Української Загальної Енциклопедії», в яких було надруковано його вчені статті. Важливу роль в поширенні наукових знань на західноукраїнських землях мала діяльність Б.Г. Іваницького як ректора Української господарської академії – Українського технічно-господарського інституту та його учнів у Товаристві «Сільський господар». 

Б.Г.Іваницький (стоїть зліва) зі своїми студентами.  

 Вони зробили значний внесок в економічне та аграрне відродження західноукраїнських земель і тим самим піднесли значення УГА-УТГІ як українського вищого політехнічного закладу в еміграції. Б.Г. Іваницький у зазначений період проводив важливу науково-організаційну, освітню та просвітницьку діяльність, був ініціатором створення значної кількості наукових та освітніх закладів, нижчих і середніх шкіл, фахових курсів, розробив програму курсів громадської агрономії для підтримки українських господарів і підвищення агрокультури західноукраїнського села. У воєнний період Б.Г. Іваницький працював референтом Львівської хліборобської палати і як голова обласного відділення Товариства “Сільський господар” у Любліні брав участь в організації мережі науково-дослідних установ та освітніх закладів, що сприяло науковому і кадровому забезпеченню українського села. Після закінчення другої світової війни, завдяки дипломатичному хисту Б.Г. Іваницького, УТГІ продовжує науково-освітню діяльність у Німеччині. За визначні заслуги в галузі української лісової науки Іваницький удостоєний почесного звання доктора наук. З 1948-го року він голова Української Національної Ради (посада, порівняльна з Головою Верховної Ради України). За проектом Б.Г. Іваницького організовано Українську Вільну Академію Наук, що успадкувала традиції Всеукраїнської Академії Наук у Києві. Філії УВАН були створені у США та Канаді. У 1952-му році й сам переїздить жити до сина у місто Детройт (США), де продовжує свою науково-організаційну та громадська роботу в лісовій дослідній справі, але наступного, 1953-го, тут і помирає.  У 1980-му році його рештки були перепоховані на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруці, штат Нью-Джерсі. 

 
Син Іваницького (теж Борис). Леонід Маркович Мосендз - український поет (1897 - 1948).
 


Праці Б.Г. Іваницького – це ґрунтовні джерела, що дають змогу відтворити етапи становлення й розвитку лісової дослідної справи. У своїх наукових дослідженнях він застосовував і розвивав теоретичні та практичні надбання лісотипологічного вчення, на основі яких розробив власну методику створення захисних лісових насаджень у степовій зоні, що успішно розвивається сучасною агролісомеліоративною наукою. Іваницький у своїх працях відзначає, що техніка українського лісівництва має свої особливості, саме вітчизняними дослідниками вироблено ряд цінних рекомендацій зі створення захисних лісових насаджень у зоні степу. В його працях по краплинах зібрана і гідно представлена історія українського лісу, головні етапи становлення й розвитку лісової дослідної справи на теренах України. За цими книгами навчалось і зростало не одне покоління українських лісівників, що згодом втілювали в життя ідеї свого вчителя, на високому рівні репрезентували науково-дослідну працю вченого, зробили вагомий внесок у розвиток української лісівничої науки і практики.
23-го червня 2013-го року на приміщенні Самотоївської ЗОШ відкрито пам'ятну дошку в честь нашого видатного земляка. 
 


 
Використана література:  
 
1. Басун О.П. Діяльність професора Б.Г. Іваницького в контексті розвитку агролісомеліоративної дослідної справи в Україні (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.) Дисертація. Харків, 2007р.

2. В.Вергунов. "Збутися ярів і пісків". Дзеркало тижня. Україна. №45, 18.11.2005р. 

3. Актуальні питання історії та культурології. Матеріали науково-теоретичної конференції викладачів, аспірантів та студентів. Суми, Видавництво СумДЅС, 2006р. 108 с. 
 
 4. Українська господарська академія в Ч.С.Р. 1922-1935. Нью-Йорк, 1959.

Сьогодні сайт відвідало - 25 посетителей
=> Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=