Самотоевка в сети Internet

- Німці

 
Війна не буде закінчена до тих пір, поки не буде поховано останнього загиблого на ній солдата. Цю філософську істину ми згадуємо, коли віддаємо шану братським могилам, що є в кожному селі. Люди старшого та середнього віку добе пам'ятають і неодноразові перезаховання до них в 60-х, 70-х, 80-х... Звичайно ж, річ йде про бійців Червоної Армії, часто безіменних, що віддали своє життя при визволенні наших малих батьківщин. Про вояків іншої сторони, як правило, мови вести не прийнято. "Вони розуміли, куди йшли" - стандартне кліше в таких розмовах. Якщо навіть "своїх" після боїв ховало, здебільшого, місцеве населення, швидкоруч зариваючи в найближчу яму, траншею чи воронку від вибуху бомби, то яке ставлення було до трупів, залишених ворожою армією, - думаю, всім зрозуміло. Де була можливість, - самі німці облаштовували кладовища, та й ті після війни були або зрівняні з землею, або засипані сміттям, а то й взагалі на них піднімалися новобудови. Пройшло 70 років, багато що змінилося за цей час. І зараз ми розуміємо, що й серед німців більшість була таких же мобілізованих селян, простих трударів, які йшли на фронт під впливом пропаганди, воювали не за велінням серця, а за суворими правилами тієї днини. Так, - тоді нам довелося бути ворогами, але ніколи не зарано стати просто людьми, громадянами, християнами.
26-го травня 1996-го року між урядами Німеччини та України була підписана угода, згідно якої німці зобов'язуються доглядати за могилами радянських воїнів, які знайшли свій вічний спочинок на чужині, а українці повинні перезаховати останки всіх німецьких солдат на окремому великому цвинтарі. Місце для "Збірного німецького кладовища", - так воно зараз зветься, - визначено на території харківського спецполігону і відкрито у 1998-му році особисто президентом ФРН. Таким чином, якщо хтось з німців надумає навістити могилу своїх родичів, йому не прийдеться їздити по всій країні, - достатньо прилетіти літаком чи приїхати автобусом до Харкова. Роботи по розшуку, ексгумації та перезахороненню останків солдат Вермахту на території східної України виконуються спеціалізованим підприємством "Військові меморіали "Схід" (директор - Віктор Старченко) та фінансуються "Народним Союзом Німеччини по догляду за військовими могилами" (представник на Україні - Юрген Шульц). Згідно цієї програми, станом на вересень 2011-го року, на німецькому кладовищі перезахоронено вже більш, ніж 40 000 вояків.

 
 
На початку жовтня пошукова група з Харкова розпочала свою роботу й на території нашого Краснопільського району. Швидко розташувавшись в Самотоївці, в першу чергу відправились до Думівки, де, за краєзнавчими свідченнями, є невелике німецьке кладовище військових часів. Як розповідали старожили, - могили розташовувались в три ряди, на кожній височів березовий кілок, в'їзд до цвинтаря прикрашали ворота зі свастикою. За три дні напруженої праці залишки 26-ти скелетів були відкопані, уважно досліджені та перепаковані до великих зелених пластикових пакетів, кожен з яких маркувався згідно розташування могили на місцевості.


 
Звичайно ж, було дуже цікаво не тільки спостерігати за цією роботою, а й поспілкуватися з самими пошуковцями. Як я зрозумів, сам пошук не є основною проблемою, - краєзнавці та місцеві жителі з задоволенням розповідають, де ховали німців, приводять пошуковців на ці місця, діляться своїми спогадами та думками. Головні ж труднощі пов'язані з тим, що багато поховань вже "опрацьовано" так званими "чорними археологами", які, не маючи найменших уявлень про людську порядність та християнську етику, буквально роздирали скелети, вибираючи з могил все, крім самих кісток. От і в Думівці жодної могили не залишилось в незайманому стані, великою вдачею стали два знайдені жетони, які й дозволили як ідентифікувати цих окремих вояків, так і прив'язати все поховання до певних даних з німецького архіву. До речі, офіційна німецька сторона однозначно заперечує будь-яку можливість надання архівних даних чи якоїсь іншої співпраці з копачами-мародерами, навіть якщо вони прикриваються паперами історико-патріотичних клубів чи об'єднань, ідентифікаційна інформація надається тільки ось таким легітимним групам по перезахованню. Таким чином, всі яскраві байки про кругленькі суми в євро, отримані за жетон з німецького солдата, є нічим іншим, ніж красивими казками. Справді, - чи бачив хтось такого новоявленого міліонера, який "піднявся" на продажу жетона? Так, їх за невеликі гроші скуповують колекціонери, як і інші речі, знайдені при розкопках, та розбагатіти на цьому не легше, ніж просто на здачі металобрухту. Сама ж блага справа, при відсутності жетонів у могилах, втрачає при цьому надто дуже.


 
Не відмовляються пошуковці з Харкова і від допомоги місцевих добровольців. Так, до Думівки приїхали учасники Сумського пошукового загону «Гвардієць», які, починаючи з 2003-го року, знайшли і перезаховали на Сумщині більше 300 червоноармійців. Інструктор загону, автор низки краєзнавчих нарисів в газеті «Ваш шанс» Сергій Задесенець, з розпачем розповідає, що основною проблемою сумських пошуковців є відсутність бодай моральної допомоги, довгий час їх сприймали, як диваків, яким нічим більше зайнятись, та й сам статус пошукового загону не є юридично досконалим. Втім, ситуація повинна буде змінитися на краще - в червні цього року президент України Віктор Янукович прийняв участь в перезахованні радянських воїнів під Борисполем, а губернатор Сумської області Юрій Чмирь – в селі Залізняк при відданні останніх почестей мощам 11-ти солдат, знайдених «Гвардійцями». До речі, іноді важко зрозуміти й позицію самих громадян до такої справи. Так, коли харківські пошуковці, разом з головою села, звернулися до мешканки Самотоївки з проханням дати їм можливість викопати німця, який з 41-го року лежить в землі прямо біля її хати, та різко їм відмовила. Невже ж так приємно жити з покійником прямо під вікнами будинку – убієнним, похованим без будь-яких відповідних вимог та релігійних обрядів…На території Краснопільського району, крім Думівки, пошуковці мають намір обстежити ймовірне місце поховання вояків Вермахту ще й в Хмелівці.  
 

_______