Самотоевка в сети Internet

- Висота

 
Минає 70-річчя визволення сучасної території Краснопільського району від фашистських загарбників у 1943-му році. Значну роль у тих подіях відіграли уродженці Красноярузького району Бєлгородщини, які влилися в ряди 232-ї стрілецької дивізії, що звільняла наш край від ворога. 13-го серпня делегація наших російських сусідів, у складі якої: голови сільських поселень, працівники краєзнавчого музею, нащадки загиблих воїнів, прибула для відзначення круглої дати. Зорганізувала їх, як завжди, колишній науковий працівник Красноярузького краєзнавчого музею, педагог МОУ ДОД "ЦДОД" Радченко Г.М.

  
Біля меморіалу "Багнет", що на околиці Краснопілля, росіян щиро вітали перший заступник голови РДА Воропай Л.Д., Краснопільський селищний голова Хомічов І.П., голова асоціації сільських голів нашого району Перерва І.М. За нашою спільною слов'янською традицією зустрічати хлібом з сіллю, каравай приймає ветеран війни, який тоді стоптав фронтові шляхи Краснопільщини, житель с.Вязового, 90-річний Литвиненко М.Ф. Учасники акції схиляють голови, вкладають квіти до меморіалу "Багнет" та пам'ятного знаку, що нагадує про подвиг Калініна О.М.


Наступною зупинкою великої та щільної програми є, звичайно ж, Самотоївка. Саме тут покоїться прах Героя Радянського Союзу, уродженця Красної Яруги Вдовитченка І.Г., який звершив свій подвиг, визволяючи останні метри краснопільської землі.  


Всі післявоєнні роки не заростала ця стежка від селища на Бєлгородщині до Самотоївки - майже кожного року в ці дні з рук росіян та самотоївців до братської могили в центрі села лягають квіти, проводяться мітинги та панахиди. Тим же шляхом, як йшла тоді війна на південний захід, прямуємо через Думівку в напрямок Великого Бобрика.
 
  
Урочище "Образ" - старовинне святе місце. Не тільки завдяки криничці та загадковим легендам, а й подіям Великої Вітчизняної війни. Саме тут знаходилась частина 238-го окремого медсанбату, де помер та був похований наш спільний герой, саме тут його останки лежали в землі перше десятиріччя після тієї війни. До нас приєднуються Велико-Бобрицький сільський голова Степанов В.В. та настоятель Вознесенського храму цього села отець Георгій. Знову квіти, розповіді, спогади.
 

Великий Бобрик здалеку зустрічає яскравим світлом від маківок величної церкви. З захопленням милуємось ошатними архітектурними формами та внутрічнім оздобленням храму, в якому відправляється панахида по славним воїнам, що полягли у тій страшній борні. Біля братської могили та меморіалу, що знаходяться поруч, нащадки загиблих солдат-росіян, як і у Самотоївці, знаходять прізвища своїх дідів, навічно спочивших в українській землі.

 
Дорога від Великого Бобрика веде в бік Верхньої Сороватки, а відзначення ювілейної дати сягає кульмінації - спиняємось на місці, де рідко раніше проїзжий транспорт хоча б уповільнював свій рух. Тепер же і прямуючі до глиняного кар'єру великі вантажні автомобілі, помітивши зміни, сигналять з солідарності великому колективу, що приймає участь у відкритті та освяченні пам'ятного знаку на обочині.


Хто постійно слідкує за новинами розвитку самотоївсько-красноярузьських відносин, звичайно ж, з таким же хвилюванням чекав на цю подію. Ось він - результат трьохрічних краєзнавчих розвідок та річного продуктивного співробітництва звичайних людей, місцевих територіальних громад Краснопільського, Красноярузького та Сумського районів без якогось суттєвого втручання в цю працю вищої влади чи політики.
 


Нагадаю: три роки тому стали відомі нові обставини здійснення подвигу красноярузцем Вдовитченко І.Г. на українській землі, Радченко Г.М. вийшла з ініціативою встановити до 70-річчя Курської битви пам'ятний знак поблизу висоти 199,7. Дякуючи виграному гранту губернатора Бєлгородщини, росіяни отримали змогу виготовити його та передати на Україну. В швидкий час були вирішені всі організаційні та технічні питання, проект був втілений в життя. Велика вдячність всім, хто сприйняв його близько до серця, як і ми з Галиною Михайлівною: Самотоївській територіальній громаді (голова села - Перерва І.М.), колективу Самотоївської ЗОШ (директор - Кравченко Т.І.), Верхньо-Сироватській сільській раді (голова села - Цигура О.В.), Верхньо-Сироватській ЗОШ (директор - Нечипоренко З.О.), Велико-Бобрицькій територіальній громаді (голова села - Степанов В.В.) та отцю Георгію, жителям Красноярузщини, які відгукнулися і приїхали віддати честь своїм предкам, що захистили наш край ціною власного життя, всім небайдужим людям, які були поруч з нами, підтримували й допомагали. 


До мармурового обеліску підходять нащадки Халєва Миколи Михайловича, показують вістку, яку вони отримали багато десятиліть тому. В ній говориться, що уродженець с.Ільок-Пеньковка Красноярузького району, 1902-го року народження, вбитий 13-го серпня 1943-го року на висоті 199,7 північніше с.Великий Бобрик. 70 років родина не знала, де це місце, лише на плитах меморіалу могли знайти його ім'я. І ось вони, саме в цей день, саме в цей час і саме на цьому місці... Як можна описати почуття людей, як передати їх вдячність українцям за збережену та укріплену пам'ять... Життя 183-х бійців забрала ця висота. З них більша частина - уродженці красноярузького краю, а ще - новобранці з Могриці, Уралу, Сибіру, Казахстану... 

 
Підходить Кузьменко М.І., голова ветеранської організації с.Верхня Сироватка, полковник у відставці. Розповідає, як 12-річним хлопцем після закінчення боїв він був свідком цього випаленого поля, насиченого металом та кров'ю полеглих. Поруч з ним наш постійний гість ветеран Литвиненко М.Ф. згадує, як після визволення Великого Бобрика війська вийшли на цю висоту, побачили з неї Суми та купол Верхньо-Сироватського храму.
 
  
Майже не зморені після багатогодинної подорожі, закінчуємо захід у Верхній Сироватці. Заходимо до школи, кладемо траурний вінок до пам'ятника, вмощуємось на крісла у сільському будинку культури. Кращі артисти верхньо-сироватської та самотоївської сцен влаштовують чудовий концерт. Сьогодні кожен з нас зробив свою частину справи, від душі, без чиєїсь команди чи вказівки, прийняв участь у почесній та великій справі вшанування людей, які 70 років тому зробили все для того, щоб ми жили так, як живемо зараз, як тоді мріяли жити вони після війни.

З краєзнавчим дослідженням що до виявлення нових обставин, пов'язаних з подвигом Івана Вдовитченка, можна ознайомитись в окремому нарисі на цьому сайті.
 
Сьогодні сайт відвідало - 15 посетителей
=> Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=