- Просвіта
Діяльність товариства «Просвіта» на Краснопільщині.
Нещодавно у сумському видавництві «Триторія» побачив світ збірник документів «Товариство Просвіта на Сумщині» (упорядники - В.Артюх та Г.Іванущенко), дякуючи чому з'явилась можливість відновити скупі факти діяльності цього товариства 100 років тому і на території нашого краю.
«Просвіта» - українська громадська організація, мета діяльності котрої - піднесення національної свідомості українського народу, консолідація народної спільноти для виведення суспільства з-під колоніального впливу в освіті та культурі. Початок діяльності - середина ХІХ ст., Західна Україна, котра перебувала під довготривалим впливом Польщі, Австрії, Румунії. З часом діяльність розповсюдилась на центральну та східну частину України, що перебували під ярмом нищівної русифікації. Для меншої уваги з боку караючих органів, заявлялась, як надпартійна, позаполітична організація. З цією ж метою, у нашому краї осередки «Просвіти» маскувались під літературно-драматичні гуртки, котрі проводили літературні читання творів Гоголя, влаштовували для населення постановки п'єс типу «Наталка-Полтавка» чи «Сватання на Гончарівці».
Можливо, найпершою ластівкою «Просвіти» у нашій місцевості була вчителька Глибнянської земської народної школи Пуме Зінаїда Людвигівна. Так, на початку ХХ ст. друг А.Чехова, музикант О.Іваненко у листі до нього згадує, що у цій школі молода вчителька провела літературний ранок, де учні школи розіграли перед запрошеними гостями сценки з творів Гоголя і селяни - батьки школярів, були прямо шоковані такою відповідністю розіграних діалогів реальним картинам життя на селі. Пізніше Зінаїда Пуме буде обрана секретаркою та скарбничою товариства «Просвіта» у Нижній Сироватці.
Перша ж друкована згадка про «Просвіту» у нашому краї з'являється у харківській газеті «Рідне слово» за 22 квітня 1917 р. Розповідається, що у Миропіллі Суджанського повіту Курської губернії «вже давненько» діє культурно-просвітне товариство «Общество любителей драматического искусства», але 4 квітня на зборах товариства його первісна назва і статут були «рішуче відкинуті» на користь загальноукраїнської назви «Просвіта» та зразкового статуту, раніше опублікованого цією ж газетою. У рішенні зборів вказано, що місцева російська опозиція доводила, ніби «населення Миропілля є тільки дуже з'українізованим великоруським, довелося аргументувати протилежне, починаючи з історичних даних, етнографічних, кінчаючи прізвищами то що. Зрештою росіяне й сами визнали недотепність такої постановки питання на окраїні України і тільки настоювали до розроблення сього питання спеціяльною комисією й вирішення його так би сказати самим населенням...» Повноцінна Миропільська «Просвіта» почала працювати, до бюро товариства обрали О.Богомаза, Е.Гончаренка, О.Кравченка, Є.Михайличенка та О.Опанасенка. Почесними членами долучили Гн.Михайличенка, Хв.Помаленького та Ів.Співака-Чорного. Осередок також «улаштовує в робітничому клюбі вечірку з докладом про біжучі події, запрохує спеціяльного роз'їздного оратора задля охрестних сіл».
Газета «Нова рада» від 4 травня 1917 р. надає ще більше деталей про діяльність Миропільської «Просвіти». Зокрема, вказується, що початком діяльності цього товариства є 1915 рік, а на його «віче» 11 квітня 1917 р. зібралося близько 300 мешканців містечка, де «з докладом по національному українському питанні виступав тов. Щелинський. Дуже радісні та щирі нотки чулись від простих селян, які почули в словах дорадника рідне слово...» Після довгих і гострих обговорень, винесена постанова: «ми громадяне містечка Миропілля визнаємо, що ми, як українська нація не можемо більше жити без рідної школи, бо російська чужа нам і робить нас тільки каліками, а не освіченними людьми і через те ми постановили, щоб з початку нового року були заведені у нас українські народні школи; щоб для вчителів наших влітку 1917 р. заснували курси для поширення науки українознавства і удосконалення ними української мови; тим часом щоб були видані за державний кошт нові гарні підручники для народьних українських шкіл».
Ця ж газета 24 жовтня 1917 р. повідомляє про «закладання Просвіти у селі Угроїди», записалося 40 душ. Обрано раду товариства: голова - лісничий І.Вітко, заступник - селянин І.Кучменко, писар - учитель В.Овчаренко. На зборах постановили закласти книгозбірню, передплатити українські книжки та газети, організувати українську вечірню школу для дорослих, на святах улаштовувати читанки, заснувати драматичний гурток.
Як же без Самотоївки... 26 листопада 1917 р. харківська газета «Нова громада» публікує звернення ради Самотоївської «Просвіти» до Харківської губернської земської управи з проханнями негайно надіслати для шкіл та вечірніх курсів підручники українською мовою, котрих ще не присилали зовсім; прислати для бібліотек, котрі Самотоївська «Просвіта» організовує вкупі з земством, побільше книжок українською мовою; прислати до села інструкторів по українизації. З цього повідомлення можна зробити висновок, що у Самотоївці осередок товариства «Просвіта» існує, щонайменше, вже кілька місяців.
Та найбільший вклад у розвиток діяльності товариства «Просвіта» на Охтирщині (з Краснопільщиною у складі) зробив уродженець Київської губернії Матвій Довгополюк (1893-1944) - письменник, відомий педагог та агроном. Працював у Охтирському відділі народної освіти, завідував дитячою колонією – «Охтирським дитячим містечком». Організував осередок товариства «Просвіта» у Краснопіллі на базі українського гуртка, котрий працював тут ще з лютого 1916 р. Постійно брав участь у підпільній роботі залишків товариства на території Краснопільщини 1930-х років, за що 27 листопада 1937 р. «особливою трійкою» при управлінні НКВС по Харківській області був ув'язнений на 10 років, помер 28 лютого 1944 р. у тюремній лікарні від дистрофії та серцевої недостатності. Саме за краснопільську діяльність він і був заарештований, адже, під час обшуку, в його речах знайшли щоденник, де занотовувались факти участі у роботі «Просвіти» нашого краю. Про постать Матвія Довгополюка немало деталей згадує у мемуарах його друг та колега Юрій Самброс (1894-1975) - відомий діяч народної освіти Сумщини, організатор «Просвіт» Тростянеччини та Охтирщини. Так, Матвій «все своє життя пнувся у поети, писав не зовсім грамотні, хоч і не позбавлені образности, вірші й оповідання під псевдонімом Толь Хуртовина, видаючи їх власним коштом»; «це був видатний вольовий характер, дійова людина гострого розуму й залізної цілеспрямованості та натиску, це був таран, що пробивав будь-яку перепону на шляху до завжди розважно поставленої мети».
Краснопільський осередок «Просвіти» очолював завідуючий (директор) місцевого двокласного земського училища (народної школи) Копаниця Микола Веніамінович, а до складу гуртка входили вчителі Молодови, Григорьєви, Шапошникова, Закопайло, Судзінська.
Під час німецької окупації у 1942 р. знову пожвавився український національний рух - у сільських клубах Краснопільщини ставили постановки з української класики, сміливо читали антиімперські вірші Т.Шевченка та місцевий фольклор, але до відновлення «Просвіти» не дійшло, бо політика окупантів завбачала ведення освіти у школах українською мовою, не заперечувала відродженню національного мистецтва, тощо. Звичайно, після війни і до кінця 1980-х рр. діяльність будь-яких українських націоналістичних організацій була під пильним прицілом КДБ і могла проходити лише у дуже глибокому підпіллі чи за кордоном.
У 1989 р. на Сумщині «Просвіта» відродилася, але саме на Краснопільщині такої необхідності не виникло - весь радянський час всі школи району (крім початкових класів у с.Порозок) викладали предмети українською мовою, вистачало української літератури у бібліотеках, зі сцени лунали українські пісні, станом на 2005 р. більше 95% населення району - україномовне. Населення досить легко і з задоволенням повернулося до історичного коріння - особливо зараз. Тобто осередок «Просвіти» на Краснопільщині сьогодні, на відміну від, наприклад, Путивльщини (де такий діє), просто б «залишився без роботи»...
Олександр Десятниченко
опубліковано в газеті "Перемога" 21 квітня 2023 р.