Самотоевка в сети Internet

- Благовіст

...І написати нову історію Самотоївки.

Доля села виростає зі спільної праці
За порядок у будинку відповідає господиня, а за лад у обійсті — господар. Якщо просіла й не відкривається хвіртка, якщо біля паркану бур'яни, то одразу видно — хазяїна в цьому домі немає. Принаймні такого, щоб його слово було законом і обов'язково підтверджувалося справою. А оскільки все починається з малого, то це золоте правило поширюється від одного дому на село, на область, і, зрештою, на країну. Бо хороший керівник потрібен усюди. У селі Самото'ївка на Краснопільщині господар є. Їдеш чистими вулицями з охайними парканами, чепурними будиночками, і сам це відчуваєш. Не скрізь сьогодні можна побачити лад. Далеко не скрізь.
Починати треба зі змін
Сільського голову Івана Перерву знають усі. Шанують і поважають як трохи запального, але мудрого та виваженого керівника. А управлінню в селі ще треба навчитися. Бо що не кажіть, а міському керівництву таки простіше. Розподілив обов'язки між своїми «замами» і чекай результатів. Хочеш, щоб все було добре, то контролюй кожен їхній крок. В селі так не вийде. Масштаби не ті. І окрім себе, голова сільської ради може розраховувати хіба що на нечисленних працівників виконкому, які досить часто мають, окрім офіційних обов'язків секретаря чи бухгалтера, ще й інші «додаткові» справи.
Іван Миколайович головує рік. Не так багато, погодьтеся. Комусь стільки часу потрібно лише для того, щоб звикнути до колективу та розібратися зі справами попередника. Перерва до таких не належить. З його приходом почалися зміни, які сьогодні вже не перерахуєш на пальцях однієї руки.
Сільський голова переконаний: починаючи якусь справу, необхідно чітко уявляти, яким має бути результат. Значить, треба подивитися, як це виходить у інших. Так вже складається, що краще завжди у кого? Правильно, у сусідів. Краснопільський район межує з Красноярузьким, що на території Російської Федерації. І тут, можна вважати, пощастило, бо вихідець із Самотоївки, людина, яка свого часу теж
багато зробила для села, Микола Забара сьогодні займає посаду радника губернатора Бєлгородщини. Він допоміг організувати семінар з обміну досвідом щодо місцевого благоустрою. Тож із Самотоївки подалися до Красної Яруги. Там, звичайно, країна інша, ситуація інша, ментальність не та, а от справи добре робляться. Пан Перерва поїхав разом із депутатами. Депутатський корпус, до речі, після минулих виборів майже повністю змінився. Прийшли люди молоді, енергійні, сповнені сил і бажання щось робити. «У нас найстаршому депутату 29 років», — підтверджує голова. Отож, подивилися, сподобалося, і сповнені рішучості повернулися додому проводити зміни.

 
 
«Це не добрі справи, це — необхідність»
Власне, із негласної конкуренції почалося багато ініціатив. Наприклад, освітлення вулиць. У Красноярузькому районі вечорами траса потопає у вогнях. Коли росіяни їхали через наші села (а буває це частенько, бо дорога, що проходить Самотоївкою, пов'язує Суми з Бєлгородом), то зневажливо казали: «Едем, как в средневековье». Невже ми гірші за них? Зовсім ні. Іван Перерва вирішив: світлу в Самотоївці бути. Провели збори. Постановили зібрати по п'ятдесят гривень із сім'ї, купили лампочки й дріт. Справу зробили швидко, хоча до цього світла на стовпах не бачили з дев'яностих років минулого століття. Відтепер увечері можна прогулятися освітленими вулицями. Голова задоволений, і жителі не почувають себе у кам'яному віці.
Спробували — сподобалося. Далі перейшли до проблеми сміття. Тут ситуація виявилася складнішою. Теж були зібрання, хтось погоджувався, хтось ні, але прибирати поспішали не всі, як і платити за вивіз сміття по дві гривні в місяць із особи. Особливо вперте старше покоління. Іван Миколайович каже: все життя через бруд, як-то кажуть, спотикалися, тож і звикли. А звичка, гласить латинське прислів'я, — друга натура. Ламати стереотипи взялася молодь. Вона бажає, щоб довкола було затишно, охайно, цивілізовано. Тепер жителі самі запитують сільського голову, коли вивозитимуть сміття. Тож ще біля одного пунктика можна ставити знак плюс — є зворотній зв'язок.
Наступне досягнення — це упорядкування місцевого кладовища. Допоміг реалізувати проект директор Краснопільського лісгоспу, депутат районної ради від Самотоївки Віктор Водотика. Біля цвинтаря виготовили дерев'яні арки, закрили автомобільний проїзд, яким роками користувалися селяни без найменших докорів сумління, словом, вирішили, що треба привчатися до толерантності та пошани.
Велика проблема всіх українських сіл — самогоноваріння — не оминула і Самотоївку. Від алкоголю розпадаються родини, діти ростуть без батьків, а недобросовісні люди на цьому заробляють гроші. З цим також треба було щось робити. І депутати вирішили — протистояти. Сільська рада звернулася за допомогою до райвідділу міліції. Провели спільні рейди, склала акти. Звичайно, ті, до кого приходили «в гості», такою роботою голови незадоволені. Але загалом процес пішов самотоївцям на користь. Нехай усі знають: пиячити немає часу, треба справами займатися.
Славити, так на весь світ!
Про Самотоївку та її життя-буття сьогодні може дізнатися кожен, хто має доступ до Всесвітньої Павутини. «Самотоївка в Інтернеті» — так називається сайт, який створив її житель, краєзнавець Олександр Десятниченко. Це — своєрідний літопис села. На електронному ресурсі можна прочитати про минуле і сьогодення самотоївців, переглянути фотографії, дізнатися про тих, ким односельці пишаються і що планується робити в селі. Така собі інтернет-газета для Самотоївки. І між іншим, жодне село Краснопільщини не може похвалитися сайтом такого рівня.
«Сьогодні мати свої координати в Інтернеті необхідно. Ось подивіться, скільки у мене там фотографій. Кожен може переглянути, або й зберегти для власного сімейного архіву. Наші односельці, вихідці можуть навіть із закордону слідкувати за розвитком села і переживати разом із нами. Співпрацюємо із сільською радою, бо вона поки що свого сайту не має. Бажаючі можуть подивитися на план розвитку, запропонувати свою допомогу або внести пропозиції», — розповідає пан Олександр.
Трохи щодо майбутнього
Коли йдемо селом, Іван Миколайович розповідає про все, що бачимо: «Монумент Великій Вітчизняній війні відремонтували... Поставили пам'ятний хрест жертвам Голодомору — першими в районі, а то і в області. Дитячий садочок наразі на ремонті — ставимо насос... Територія за медичною амбулаторією заростала бур'янами — посадили сад. Якщо сил вистачить, то посадимо молоденькі деревця по всіх яругах, і буде село потопати в зелені.» І навіть про те, чого ще не встигли зробити, бо поки немає коштів, голова говорить так, ніби вже бачить готовий результат. Тому і впевнені односельці: Перерва сказав, значить, — точно буде! А Іван Миколайович тим часом зізнається: «Проблем вистачає, залишати їх просто так не можна, але зациклюватися — ще гірше. Тож намагаємося нічого «не консервувати», вирішувати одразу, шукати всі можливі виходи. Бо закони часто трактуються двояко, люди незахищені, особливо селяни. Доводиться вчитися працювати за таких умов. Як і всі, сподіваємося, що колись настануть кращі часи, але до того сидіти, склавши руки, ніхто не збирається». Що ж, довіру сільський голова вже завоював, тож люди за ним підуть. А гуртом нескладно і гори звертати. 

 Юлія Ярошенко (С) газета "Благовіст" №8(76), серпень 2011.
Сьогодні сайт відвідало - 41 посетителей
=> Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=