Самотоевка в сети Internet

- Школа

Історія зародження народної освіти у Самотоївці сягає далеких часів кінця XVII - початку XVIII ст. Українські переселенці з Наддніпрянщини принесли на Слобожанщину свої звичаї, культуру, будували козацькі православні храми, при яких діяли школи. Так, станом на 1732 р., вчителями в Свято-Миколаївському приході Самотоївки працювали дячки Маркін Іван Іванович, Попов Іван Карпович та Прокофьєв Іван Карпович. Метою такої школи було навчити хлопців у мірі, достатній для розуміння храмової служби та використання грамоти у повсякденному житті: читати, писати, рахувати, співати. Після скасування у 1765 р. Катериною ІІ слобідських козацьких полків, навчання в цих школах було припинено. Перша шкільна реформа (1768 р.) передбачала створення, по можливості, повітових народних училищ з російською мовою навчання, - в Охтирці таку відкрили у 1790 р. 24 січня 1803 р. імператор Олександр І підписує указ "О предварительных правилах народного просвещения", яким вже наказувалось влаштовувати церковно-парафіяльні школи при місцевих храмах та монастирях. У Самотоївці знову запрацювала школа при Свято-Миколаївській церкві. 
Церковно-парафіяльна школа була більше спрямована на викладання слова Божого, а не на грамоту, місць для учнів замало, навчання - платне і тільки для хлопчиків, одним з найголовніших непорозумінь було навчання церковно-слов'янською мовою, а не зрозумілою в народі громадянською. Новим поштовхом для розвитку саме народної освіти стала постанова 1864 р. "Положение о начальных народных училищах", збудованих та утримуваних коштом сільської громади, а не церкви. У 1866 р., клопотаннями колезького асесора, «почётного смотрителя» Охтирського повітового училища Степанова Івана Акимовича, в Самотоївці відкривається така народна школа. Спочатку під неї пристосували старе дерев’яне приміщення у центрі села. На відміну від нашого часу, коли перший дзвоник лунає 1 вересня, тоді навчання розпочиналося 1 грудня, в день пам'яті пророка Наума (нині - 14 грудня). В народі говорили, що «пророк Наум наведе на ум». У народному училищі діти, за два роки навчання, повинні були засвоїти читання, письмо, чотири арифметичні дії та, раз на тиждень, закон Божий. Закінчувався навчальний рік теж дещо раніше - з початком перших польових робіт. Отже, 14 грудня 1866 р. є "днем народження" Самотоївської школи, котрій цього дня у 2016 р. виповнилося 150 років.


 
Нова реформа шкільної освіти 1874 р. принесла свої зміни, покликані упорядкувати досить довільний процес навчання. В школу почали приймати дівчат віком не старше 12 років (для хлопців такого обмеження не було), навчання - виключно російською мовою (до цього часу допускалось церновно-слов'янською і, навіть, українською), початок навчального року - 1 жовтня, кінець - 1 квітня. Народна школа, яка до цього у Самотоївці фінансувалась коштом громади, реформувалась в однокласне земське училище з двохрічним (пізніше - трьохрічним) терміном навчання. Тепер громада зобов'язана була утримувати саме шкільне приміщення і квартиру для вчителя, забезпечувати їх дровами. Земство ж оплачувало роботу вчителя і платило за підручники та інше навчальне приладдя.

Харківська газета «Южный край» у 1882 р. повідомляла, що самотоївську школу постійно відвідують від 80 до 100 школярів. Навчав учнів лише один професійний педагог, за що отримував 250 рублів. Така зарплатня його, сімейну людину, не влаштовувала і той, за два місяці до закінчення навчального року,  кинув школу. Іншого вчителя не призначили. У результаті 1881-1882 навчальний рік учням не зарахували, так як вони не довчилися і не здали екзамени. 
7 червня 1887 р. на сільському сході за ініціативою сільського старости Бабича прийняли рішення збудувати нове, цегляне приміщення цієї школи замісь старого, дерев'яного та «изрядно обветшалого». І, в 1892 р., нова будівля відкрила свої двері для школярів (за радянських часів потім у цьому приміщенні працював шкільний спортзал).

Приміщення колишнього однокласного земського училища у Самотоївці.  

Наприкінці XIX ст. церковно-парафіяльна школа дещо прийшла в упадок, так як священик Капустянський важко хворів. Ось що писав куратор школи у своєму звіті за 1898-1899 навчальний рік: «К числу неудовлетворительных в учебно-воспитательном отношении за отчетный год по Ахтырскому уезду нужно отнести ...Самотоевскую церковно-приходскую школу, которая, за болезнью старика священника, остается на попечении малоинтересующагося школьным делом диакона-учителя...»  Диякон - Сирятський Дмитро Павлович, вчителює в церковно-парафіяльній школі з 1895 р. Пам'ятаючи заслуги самотоївців у будівництві залізної дороги та значний вклад у розвиток Грязнянського цукрового заводу, П.І.Харитоненко запропонував, за свій кошт, побудувати в Самотоївці більш сучасну школу. Тричі збиралися селяни на сходку, адже меценат виділяв тільки кошти на будівництво, а от робоча сила, транспорт, повинні бути місцевими. Та й будівництво двоповерхової споруди для села - справа явно не повсякденна. Все ж, у 1910 р. було прибудоване збоку до однокласного, а в 1911 р. прийняло своїх перших учнів двокласне земське училище з п'ятирічним терміном навчання, що повністю відповідало вимогам нового "Положения о начальных училищах" 1909 р. Станом на 1914 р., 7 вчителів цієї школи навчали 350 учнів. Також, вперше у Краснопільській волості, за рекомендаціями інженерів Харитоненка, для обігріву приміщення обладнали аммосовське опалення. Холодне повітря з вулиці через окреме вікно надходило до великої печі у підвалі школи, нагрівалося дровами і піднімалось вгору пустотами у стінах, зігріваючи всю величезну будівлю. Таке опалення слугувало до самої війни, потім його замінили у 1953 р. на більш економне парове. 

Приміщення колишнього двокласного земського училища з п'ятирічним терміном навчання.

 
Хтось може сказати: а навіщо в ті часи було потрібне ще й таке училище, невже ж не вистачало звичайної однокласної та церковно-парафіяльної школи? Що, так усі й тягнулися навчатись? Маємо таку відповідь: «Большинство школ переполнены учащимся: в некоторых школах дети вынуждены стоять, не имея места на школьных скамьях; прохода между скамьями нет; во многих школах негде поставить учительского стола и стула. Часто приходится отказывать желающим учиться в приёме. Пользуются школьным обучением крестьянские дети только из тех сёл, где находятся школы: крестьяне хуторов и даже слобод, лишённых школ, остаются совершенно без обучения». В кожній сім’ї намагалися вивчити хоча б одну дитину, щоб була у пригоді на випадок, коли треба щось прочитати, написати, порахувати. Після відкриття нової школи, діти могли навчитися вже не тільки грамоті, а й основам історії, хімії, фізики, біології, географії та геометрії. Випускники такого училища продовжували навчання у закладах вищого рангу, або ж влаштовувались працювати табельщиками, писарями та приказчиками до магазинів. Окрім того, хлопець з п'ятирічною освітою після служби в армії міг продовжити військову кар’єру в найменшому офіцерському званні унтер-офіцера.
Наприкінці XIX ст. у Самотоївській школі навчалися майбутні міністри УНР Іван Мірний та Борис Іваницький, який згадує про це у своїй автобіографії.   У 1913 р., на кошти все того ж П.І.Харитоненка, відкрилося однокласне земське училище в Думівці. До самого 1962 р. думівські школярі продовжували навчання у Чернеччині, після 1962 р. - у Самотоївці. У Гречанівці ж церковно-парафіяльна школа реформувалась в однокласне народне училище. Станом на 1886-1887 н. р., 57 учнів здобувало тут освіту. Ось що пише в 1884 р. Курський Григорій Федорович, колезький регістратор з Охтирки: «Попечительница и содержательница Гречаниковского сельского училища, дворянка, землевладелица Подольская издерживает ежегодно на содержание сего училища до 600 рублей...» Це була типова приватна народна школа, її цегляне приміщення також збереглося до нашого часу. 

Буремні роки внесли свої зміни у розвиток освіти, навчальний процес у школі тимчасово переривався, а у 1920 р. стабілізувався - чотири класи, українська мова навчання. Але батьки, дізнавшись, що школа тепер відділена від церкви і Закон Божий більше у ній викладатися не буде – здебільшого перестали відпускати дітей на навчання. Лише у 1923 р. навчання більш-менш налагодилось. Станом на 1924-1925 н.р. у школу ходило вже 220 учнів, котрі навчалися у 4 групах (класах). До першої групи приймали з 11 років, тому 300 дітей віком 9-11 рр. залишилося без навчання. Це дуже турбувало батьків, адже школа мала 7 класних кімнат і могла прийняти хоча б до 500 учнів. За переписом же населення у Самотоївці на 1926 р. було 838 дітей шкільного віку! Але штат лише з 4 вчителів не дозволяв фізично влаштувати повноцінне навчання такої кількості школярів. На сільських сходах і засіданнях сільради селяни ухвалили: прохати органи влади збільшити штат вчителів до 7 одиниць. Райвиконком пішов назустріч і направив прохання у Суми. Але там розширили самотоївський педколектив лише до 5 вчителів. 
Сумська окружна газета «Плуг і молот» повідомляла у 1925 р., що при самотоївській школі до однієї групи лікнепу з 18 осіб доєдналося ще три групи і тепер грамоту здобувають 134 дорослі людини. Школа цього року відремонтована і виглядає, мов нова, повністю матеріально забезпечена. Для її опалення заготовлено 3000 пудів дров твердої породи та 1000 пудів вугілля. Тут же згадується про наявність у школі організації «Юний ленінець» та розширення у селі загону комсомольців з 5 членів (при його організації наприкінці 1924 р.) до 11 комсомольців. 1 травня 1925 р. у школі пройшли святкування цього нового радянського свята, влаштована дитяча виставка. 
У 1932 р. в Самотоївці запрацювала семирічна школа. Її завідуючими (директорами) до війни були: Рязанцев Микола Васильович (1932 р.), Макуха Антон Федотович (1933 р. - жовтень 1937 р.), Петренко Іван Тимофійович (1937 - 1939 рр.) та Остапенко Микола Ігнатович (до жовтня 1941 р.) Бажаючі отримати повну середню освіту - 10 класів, подавали документи на подальше навчання до Краснопільської повної школи. Щоправда, - то досить велика розкіш, бо воно було платне - 150 карбованців на рік. Не обійшли школу голодомор 1932-1933 рр. та репресії кінця 1930-х рр. Макуха Антон Федотович, 1896 р. н., уродженець села Горобівка Білопільського району, освіта середня педагогічна, директор (завідуючий) Самотоївської неповної середньої школи. В 1919 р. був прапорщиком в армії Денікіна. Арештований 6 листопада 1937 р. за участь в антирадянській агітації та антирадянську націоналістичну діяльність серед вчителів. 9 грудня 1937 р. засуджений до вищої міри покарання особливою трійкою при управлінні НКВС по Харківській області за ст. 54-2, 54-6, 54-11 КК УРСР. Розстріляний 12 січня 1938 р. в місті Харків. Реабілітований 24 квітня 1957 р. Здавалося б, - на цьому кінець історії, але... Два старожили, які добре пам'ятають цю людину, стверджують, що Макуха А.Ф. не тільки з'являвся у Самотоївці після війни, а навіть деякий час мешкав тут. Приїхав зовсім вже сивим. Коли дізнався, що дружина відмовилася від свого чоловіка – «ворога народу», - втратив свідомість. Адже жили вони дуже добре, сім'я була кріпка та дружна, директора школи дуже поважали як у школі, так і у селі. Як так трапилося, що людина, занесена, згідно архівної особової справи, до «Книги пам'яті Сумської області», як розстріляна, та залишилася живою - поки що залишається загадкою. Взагалі, Сумською міжрайопергрупою Харківського облуправління НКВС тоді була «виявлена» ціла організована злочинна організація з 19 (за іншими даними – навіть 78) педагогів, що діяла на території Краснопільського району: інспектори райвно, директори шкіл, вчителі. Вони, нібито, зривали викладання російської мови у районі, дискредитували вчителів-комуністів, перешкоджали учням вступати до лав комсомольців та піонерів. 12 педагогів було засуджено до вищої міри покарання. І тільки 5 червня 1957 р. постановою президії Сумського обласного суду встановлено, що ніякої «контрреволюційної організації» вчителів у Краснопільському районі не було, рішення трійки - скасовано, репресованих – реабілітовано. У 1930-х роках в Самотоївській школі навчались майбутні Герої Радянського Союзу Кононенко М.Н. та Куроєдов М.І, повний кавалер орденів "Слава" Кравченко М.Г.
1 вересня 1941 р. школа зустріла зачиненими дверима - фронт був вже десь зовсім близько. Після окупації села 14 жовтня, у школі німці ненадовго організували госпіталь. До вересня 1942 р. окупанти наладнали життя у селі, відновили й навчання у ній. Лише з деякою цензурою: замість портретів Сталіна почепили Гітлера, позаклеювали в книжках все, що нагадувало про Радянську владу. У початкову школу з чотирьохрічним терміном навчання мали ходити усі здорові діти віком від 7 до 11 років. За порушення цієї вимоги батьків штрафували. Програма початкових класів завбачувала вивчення української та німецької (з 2 класу) мови, чистописання, математики, малювання та співу. У Краснопільському районі в 1942-1943 навчальному році діяло 34 школи. Але, в середині лютого 1943 р., навчання було перервано, бо Червона Армія перейшла в наступ.
Заняття в школі відновилися 1 вересня 1943 р. У двоповерховому приміщенні був зруйнований дах і відбитий північно-східний кут другого поверху. Тому навчання спочатку проводилось у пристосованих приміщеннях - колишніх куркульських «Парасочкиних хатах», «у Солони» та інших будівлях у центрі села. У 1953 р. основне приміщення, нарешті, відбудували і Самотоївська семирічка стала середньою школою. Цікаво вирішили проблему зі спортзалом: замість того, щоб добудувати угору одноповерхове приміщення колишньої початкової школи, - його поглибили вниз. Так вийшла велика, тепла спортивна зала, у котрій проводили не тільки уроки фізкультури, а й безліч масових свят. Директорами школи після війни були: Гелих Феня Григорович (1944-1946 рр.), Степанко Анастасія Іванівна (1946-1952 рр.), Бакро Василь Єгорович (1952-1957 рр.) У 1957 р. Самотоївська середня школа-десятирічка випустила перший випуск – 53 учні. Кожного з класів у школі було по два – «А» та «Б», у них – до 40 учнів. У цьому ж році при Самотоївській середній школі (в будинку колишнього куркуля Солони) відкрили деревообробну майстерню, де працювали учні 5-7 класів.
Вони зробили будку для своєї метеорологічної станції, закопали стовпи, змайстрували сани. Учні також ремонтують наочне приладдя, стільці та інший шкільний інвентар. Керує роботою майстерні В. А. Осадчий.   


Педагогічний колектив школи 1950-х рр.     


Педагогічний колектив школи 1960-х рр.


19 квітня 1959 р., після урочистостей з нагоди традиційного "Дня школи", виставки "Умілі руки", присвяченій дню народження Леніна та концерту художньої самодіяльності, учні висадили шкільний сад, який простояв до 2013 р. Навчання з 1953 р. і до самого 1978 р. проводились у дві зміни: 1-6 класи навчались з 8-00 до 13-30, 7-10 класи ходили до школи з 14-00 до 19-30. Була ще й вечірня школа - хто раніше закінчив тільки вісім класів, вечорами міг набути повну середню освіту. Директори школи: Роєнко Петро Денисович (1957-1962 рр.), Веремієнко Микола Андрійович (1962-1974 рр.), Денисенко Іван Антонович (1974-1997 рр.), Кравченко Тетяна Іванівна (з 1997 р.)  


Вигляд школи у 1970 р.


Школа у середині ХХ ст. стала другою домівкою для школярів. Майже в прямому значенні цього слова. З першого по шостий клас працювала продовжена навчальна група. Діти 3-8 класів об'єднувались у піонерську організацію імені Зої Космодем'янської. Багатьом запам’ятався табір праці та відпочинку «Веселка» - цілий літній місяць семикласники та дев'ятикласники жили у школі: тут і спали, і їли, працювали в полі, ввечері - відпочивали. При школі існували свої дослідні ділянки, фруктовий сад, власний трактор, кролеферма, фундатором якої був директор школи, Денисенко Іван Антонович – справжній ентузіаст шкільної справи, який для педагогічного колективу та учнів був беззаперечним авторитетом, взірцем мудрості, справедливості, порядності; удостоєний звань "Відмінник освіти України", "Відмінник освіти СРСР", вчитель-методист. Школярі двічі на рік збирали та здавали металобрухт, раз на рік – макулатуру. Кожної осені по декілька тижнів допомагали колгоспу збирати врожай. За свою працю та зароблені кошти кращий клас школи щороку влітку їздив у подорож до якогось "міста-героя". Навесні 1960 р. вчителями школи розроблена облікова картка учня, де, на кожного школяра від 5 класу і старше, ведуться записи про його участь в роботі на пришкільній ділянці, відмічаються трудодні праці у колгоспі. У 1962–1967 рр. керівником художньої самодіяльності у школі працював Чернієвський Всеволод Леонідович. Проводились вечори для старшокласників: голубі вогники, КВК, тематичні предметні вечори. Працював вокально-інструментальний ансамбль, хор хлопчиків 5-7 класів, який займав призові місця в обласних конкурсах.
1969 р. силами вчителів створений кабінет-скарбничка передового педагогічного досвіду. В ньому обладнані стенди «Виховання і навчання», «На допомогу вчителю першого класу» та інші, а також по навчальних предметах складено картотеку методичних журналів за рік.  


Педагогічний колектив школи. 1975 р.


Станом на 1973 р. у Самотоївській середній школі навчалось 370 учнів та працювало 30 вчителів, у 1980 р. - 300 учнів та 25 педагогів. У
1974 при Самотоївській середній школі працює гурток молодих доярок. До нього увійшло 22 дев’ятикласниці, які вже ознайомились з ручним доїнням, вивчають механізми, які полегшують працю біля корів.
Влітку старшокласники намагалися на пару місяців влаштуватися на роботу у колгосп чи на промислові підприємства Корчаківки, щоб мати свої «кишенькові» гроші. У 9 та 10 класі ще й на Миропілля до міжшкільного навчально-виробничого комбінату їздили навчатись: хлопці - на водіїв, трактористів та будівельників; дівчата - на швачок, доярок та продавців. В жовтні 1979 р. за ініціативи вчителя Лисенка І.П. біля школи насадили "Алею Дружби" з білокорих берізок (до нашого часу зберігся тільки один ряд), у 1981-1982 рр. учні школи прийняли участь в насадженні нових лісових масивів та посадки на березі Токарівського ставка, яка зараз стала популярним місцем відпочинку. На початку 1980-х рр. приміщення шкільної бібліотеки перестало вміщувати весь наявний книжковий фонд - довелося прибудовувати до спортивної зали збоку ще і двокімнатну бібліотеку. Близько 25 років після війни діяла початкова школа на вулиці Куцівка (на місці садиби Федорченка), учні якої вливалися в колектив основної школи з 4 класу, доки у 1965 р. шкільні будівлі не поповнило нове приміщення початкової школи на 4 класи (зараз використовується, як лікарська амбулаторія). Навчалися у Самотоївській школі й діти з Глибного, Думівки, Воропая, Ігнатушиного. Довгий час ходили на навчання учні з Грязного та Чернеччини, де була тільки восьмирічка. У 1976 – 1979 рр. районний відділ освіти очолював  випускник нашої школи Борченко Іван Павлович. В пам'яті випускників назавжди залишаться імена педагогів цього часу, що пішли у вічність: Боронос Анастасія Іванівна, Боронос Любов Пантелеївна, Борщ Марія Дмитрівна, Вдовіченко Марія Петрівна, Веремієнко Микола Андрійович, Давиденко Октябрина Мусіївна, Давиденко Семен Іванович, Денисенко Іван Антонович, Жовтоніг Олександр Наумович, Крючко Ольга Федотівна, Левченко Марія Іванівна, Левченко Михайло Омелянович, Лисенко Іван Павлович, Роєнко Катерина Іванівна, Роєнко Петро Денисович, Рубанко Денис Климович, Саєнко Дмитро Іванович, Саєнко Марія Трохимівна, Федірко Микола Григорович та ін. 

       Вигляд школи у 1988 р.  


Комплекс приміщень Самотоївської школи. На передньому плані - будівля початкової школи, біле приміщення на задньому плані - шкільна їдальня та майстерня, за ними, у дворі - шкільний тир.  

Пам’ятаю, як неодноразово на початку опалювального сезону школа зустрічала учнів опломбованими пожежниками дверима. Адже кочегарня знаходилась прямо у шкільному підвалі, що суперечило новим протипожежним правилам. Тільки нелегкими дзвінками, особистими зв’язками та умовляннями вдавалося керівництву продовжувати навчання у ній ще на рік… Але ставало зрозуміло – це ненадовго і приміщення прийдеться закрити. Треба будувати нову школу. Час був нелегкий (напередодні розпаду СРСР), чимало сивини добавило Денисенку І.А. мотання по інстанціях та кабінетах. Дуже допоміг у вирішенні питання депутат облради від нашого округу Шевченко Володимир Антонович. Головними підрядчиками стали сумські ПМК-6, ПМК-32 та ПМК-533. Проблем при будівництві виникло чимало. Влітку 1988 р. раптово заморозили кошти на зведення 4 нових шкіл, зібрали залишки і кинули їх на добудову самотоївської. Не вистачило грошей на підлогу – допомогли з матеріалом Краснопільський та Великобобрицький лісгоспи. Не вистачало найманої робочої сили – кожній школі району навантажили один клас у самотоївській на доведення до належного стану. Або, наприклад, виявилось, що новобудова невірно зорієнтована по сторонах світу, світло падатиме на парти не з тієї сторони – пішли на хитрощі, перекреслили проект… Так, за допомогою громадськості, колгоспу, вчителів, батьків, учнів нову двоповерхову школу на 345 місць всього за один рік збудували і 1 вересня 1988 р. урочисто відкрили. В одне з приміщень старої школи переїхала лікарська амбулаторія, а, в двоповерховій будівлі, відкрилася школа мистецтв. Школа була забезпечена за рахунок держави комп’ютерами, необхідними технічними засобами навчання, обладнана фотолабораторія та оранжерея. Отримали повне туристичне спорядження, адже великого значення в школі надавалося туристичній роботі. Керівниками туристичної діяльності були Левченко Михайло Омелянович (ще у старій школі, помер у 1983 р.), Кравченко Тетяна Іванівна, Баранов Микола Дмитрович. У 1988 р. була започаткована традиція «Зустріч з випускниками», які закінчили школу 50, 40, 30, 20, 10 років тому. У 1990-х рр. кооперативний рух знайшов своїх прихильників навіть у стінах цієї школи – тут працював учнівський виробничий кооператив «Альфа», який допомагав готувати обіди для школярів, надавав селянам фото-послуги.


Учениця Іра Кривошей з символічним ключем на відкритті нової школи. 
 


Денисенко І.А. у кабінеті інформатики. 1991 р.  

З більше, ніж 1500 випускників школи (з 1957 р.) - 63 стали вчителями. Їх розкидала доля від Тихого океану до Карпат. Всі вони сіяли і сіють розумне, добре, вічне. Частина з них, закінчивши педагогічні вузи, повернулася у рідну школу. Сьогодні у стінах Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ступенів навчається до 200 учнів. Неодноразово визнавалась школа одним з кращих навчальних закладів району, а її вихованці є постійними призерами конкурсів, олімпіад, спортивних змагань та інших заходів різного масштабу. 


Самотоївська ЗОШ І-ІІІ ступенів. Сучасний вигляд.

Олександр Десятниченко (С) 2013-2020

Сьогодні сайт відвідало - 18 посетителей
Этот сайт был создан бесплатно с помощью homepage-konstruktor.ru. Хотите тоже свой сайт?
Зарегистрироваться бесплатно