Самотоевка в сети Internet

- Кapпати

Літо - час відпочинку, оздоровлення, наповнення памяті новими враженнями та емоціями. Багато хто обирає варіант тижневого лінивого валяння пузом вгору під палаючим сонцем на березі найближчого моря, а є бажаючі провести час більш активно, з користю не тільки для тіла. Отже, 10 липня група мешканців Краснопільщини, в основному – добре знайомі один одному з попередніх подорожей працівники освітньої та медичної галузей, знову вирушили пізнавати світ рідної країни. І перше враження, давно очікуване та приємне – раніше вибиті знайомі дороги (той же відрізок Суми-Пирятин, наприклад) - або відремонтовані, або ж активно ремонтуються. Дякуючи цьому, навіть в перший пункт призначення прибули на декілька годин раніше розрахунку. 

 

Містечко Коростень на Житомирщині зустрічає вранішньою прохолодою. Скориставшись форою дострокового прибуття, з задоволенням ознайомлюємось з парком у центрі міста – улюбленим місцем відпочинку місцевих жителів на березі річки Уж. Величезні камені, природний ландшафтний дизайн, скульптура княгині Ольги – все потрапляє до об
єктивів численних камер. Тут же знаходиться військово-історичний комплекс «Скеля» - збудований перед  Другою Світовою підземний командний пункт з бункером для Сталіна. Цікаво, що екскурсії проводять місцеві дівчата-волонтерки, причому – досить професійно. 

 

У Житомирі відвідуємо музей космонавтики. У величезному напівтемному залі, немов у відкритому космосі, знаходяться дублюючі екземпляри радянської космічної техніки: корабля «Союз», місяцехода, супутників. Є навіть капсула, якою космонавти повернулися з орбіти і зразки подарованого американцями пилу з Місяця. Поруч – будинок-музей головного конструктора космічної техніки – С.П.Корольова. Увечері – вільний час, знайомство з Житомиром, який звичним виглядом вулиць мало відрізняється від наших Сум. 

 

Наступного ранку – переїзд до сусідньої, Хмельницької області, в село Самчики, де знаходиться палацово-парковий ансамбль, власниками котрого були Хоєцькі та Чечелі. На відміну від подібних Харківських садиб у Старому Мерчику чи Шарівці, палац добре зберігся, навіть розпис стін у кімнатах радує свіжістю, немов нанесений недавно. Тут часто знімають кінофільми, з території не встигли ще прибрати декорації серіалу «Крепостная». Екскурсію проводить краєзнавець-аматор Олександр Пажимський, котрий майже все своє життя присвятив дослідженню історії цього державного заповідника. 

 

Наступний об’єкт – Меджибізький замок, розташований також на Хмельниччині. Оскільки замків та фортець раніше бачили вже багато, то цей якогось особливого враження не створив – нас вже важко чимось здивувати. Але на території є досить пристойні музеї Голодомору та історії Меджибожа з цікавими експонатами, чим з задоволенням і скористались. Попутньо відвідуємо селище Летичів, в якому знайшов останній спочинок легендарний Устим Кармалюк. Новий вечір – новий обласний центр для прогулянок, тепер – Хмельницький. Теж щось на рівні м.Суми. 

 

 

Зранку
полишаємо Хмельниччину через Камянець-Подільський. У цьому містечку вже були, але гріх не зупинитися біля кам’яної  фортеці для фотографування - зовні замок на скелях виглядає дуже ж вже ефектно. 

 

На Тернопільщині нас зацікавила єдина в країні печера-музей трипільської культури Вертеба. Чисте, рівне поле. Раптом – провалля у землі. Багатокілометрова гіпсова печера, дослідження якої продовжуються. Зокрема, прямо у нас на очах студенти-антропологи Мічіганського університету (США) зосереджено вигрібали щіточками кісточки та уламки кераміки. Неподалік, на березі річки Серет, у надзвичайно мальовничих пейзажах сільця Монастирок, знаходяться залишки середньовічного скельного монастиря. 

 
 

 

Наступна зупинка – Червоногород. Цього населеного пункту ви не знайдете на карті, це – наша втрачена історія. Дві вежі древньої фортеці та залишки костелу – все, що нагадує про колишню велич. Турки, щоб здолати замок, перенаправили воду річки Джурин, котра опоясувала укріплення. У результаті, утворився Червоногородський (Джуринський) водограй , тільки дякуючи котрому люди ще не забули про це чудове місце. На диво – вода у водоспаді не холодна і частина групи отримала задоволення від купання у ньому. 

 

За сім кілометрів від кордону з Румунією знаходиться невелике поселення Банчени.  Ще здалеку помічаємо золочені бані монастиря. Територія настільки досконало благоустроєна, що нагадує справжній рай. Не з першого погляду очі піднімаються до образів на стінах соборів і помічають дивну річ – все навколо наше, православне, але всі написи виконані латинськими буквами… Виявляється, це монастир православних румунів (читайте – ромів, «циган»). Цікаво, що монастир збудований на пустому місці за останніх 20 років. У його складі – найбільший в Україні православний храм. Декілька корпусів для проживання паломників зовні (і не тільки) нагадують фешенебельні готелі. Проживання в них, до речі, як і харчування – безкоштовне! Служба ведеться почергово румунською та церковно
-словянською мовами. У стінах монастиря виховується декілька сотень важко хворих дітей, великі площі навколо відведені під монастирські поля та сади. 

 

Новий ранок – нове місто. Чернівці – столиця Буковини. Нагадує Львів, але більш затишне та надзвичайно чисте. Окремо заходимо на екскурсію до Чернівецького національного університету - колишньої резиденції митрополитів Буковини та Далмації. Оригінальний різнокольоровий дах та дбайливо збережене внутрішнє оздоблення приємно тішать зір. 

 

 

Ночувати тут не залишаємось, бо маємо іншу мету, для наближення до якої переміщуємось на Івано-Франківщину, до Ворохти. Це – одне з найближчих до Говерли містечок, що нам і потрібно. Якщо пам’ятаєте – минулого року здолати цю вершину нам завадила вкрай шалена погода. Цього ж року настроїлися більш рішуче – будь-що побувати на вершині найвищої точки України. І 23 сміливці з нашої групи таки добилися свого. Зморені і дещо змочені дощем, але задоволені собою, поверталися на базу. Щоб гірські краєвиди краще запам’яталися на весь наступний рік – наступного дня у Буковелі піднялися на підйомнику нагору та у селищі Верховина сходили в гості до відомого трембітаря Миколи Ілюка (котрий, наприклад, знімався у серіалі «Останній москаль»). Господар запросив до хати на схилі гори, розповів про історію гуцулів і їх самобутню культуру, зачарував грою на різних музичних інструментах. Наповнені враженнями, через Яблунівський перевал потрапляємо на Закарпаття. 

 
 

 

Останні дні подорожі пройшли за вже традиційним та улюбленим сценарієм отримання задоволення від купання в термальних водах басейнів комплексу «Жайворонок» угорського містечка Берегове та дегустації кошерних вин компанії «Чизай». Минувши Мукачево з його головною окрасою – замком Паланок, постійно милуючись бурхливою течією річки Латориці, що виляє паралельно шляху, перевалюємо через Карпати та прямуємо додому Львівщиною. Як і завжди, останню ніч проводимо в Почаївській Свято-Успенській Лаврі, потім ще традиційно освіжаємось у джерелі скіту Святої Праведної Ганни на Рівненщині. Так швидко та незабутньо і пройшли 8 днів і 8 ночей цієї чудової мандрівки. Всі учасники подорожі щиро дякують нашим керівникам – завідуючій методкабінетом відділу освіти Краснопільської селищної ради Бесараб В.В. та заступнику директора Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ст. Дєдовій Н.В. за організацію змістовного і захоплюючого активного відпочинку. 

 

Сьогодні сайт відвідало - 6 посетителей
=> Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=