Самотоевка в сети Internet

- Kapпати

Знову літо і знову людська душа шукає пригод чи активного відпочинку, щоб, хоча на невеликий час, вирвати себе з коловороту буденних справ та рідних стін власного обійстя. У освітян Краснопільщини, вже стало доброю традицією щороку, на початку літа, вирушати у захоплюючу мандрівку через всю країну до її західних кордонів, де, на допитливого туриста, чекають захмарені вершини Карпат, швидкоплинні гірські ріки, затишні вулички добре благоустроєних містечок та древні християнські святині. Отже, 16 червня вирушаємо в дорогу.

 

Перша зупинка - серце Волині, місто Луцьк. Знайомимось з його центральною частиною, окрасою якої є мури Луцького замку. На жаль, окрім фортеці, все інше справляє досить гнітюче враження - облуплені стіни кам'яниць та купи будівельного сміття у дворах цього міста, швидко псують наші сподівання на насолоду від знайомства з цим обласним центром. Додала смутку ще й не зовсім літня дощова погода.

 

Наступного ранку нас зустрічає яскраве сонце, голубе небо і село Колодяжне, де пройшли дитячі та юнацькі роки Лесі Українки, а тепер маємо літературно-меморіальний музей. Здавалося б, - ну що може бути цікавого у музеї однієї особи, нехай - такої визначної? Та ми всі у захваті. Надзвичайно тепла атмосфера "білого" будиночку, збудованого родиною Косач для Лесі; добре відтворений, справді домашній інтер'єр з речами, до яких торкалась зовсім ще молода письменниця; зворушливі розповіді екскурсовода - майстра своєї справи, у музеї з чудовою експозицією. 

Після таких відвідин, добре б побути десь на природі, подумати у тиші про творче та вічне, опустити свої руки до чистої води заповідного озера. Перлина волинського краю - Шацькі озера, найбільше з яких - Світязь. Дивує надзвичайно чистою водою та, незвично, дуже твердим піщаним дном. З задоволенням віддаємо себе декільком годинам відпочинку на березі цієї водойми та в її приємних прохолодних хвилях. 

Всі, звичайно, знають про Києво-Печерську чи Почаївську Лавру, а що відомо пересічному подорожуючому про Святогорський Успенський Зимненський ставропігійний жіночий монастир поблизу Володимира-Волинського? Святиня, заснована в перші роки введення християнства на Русі, набагато раніше за всі Лаври. Добротно відреставровані приміщення, новий готель для паломників, доглянута територія - тут побували всі президенти України, щоб прикластися до найдревнішого в Україні чудотворного образу Зимненської Богородиці, яким колись благословили шлюб самого князя Володимира, хрестителя Київської Русі, з візантійською царівною Анною. А як зустрічають, яка увага! Нагодували, екскурсію провели, спати повкладали... І - служби майже без місцевих мирян, - уніатів та католиків (монастир в підпорядкуванні УПЦ МП), що тільки ще більше дозволяє заглибитись у відчуття доторкання до святого, не відволікаючись на сторонні погляди. 


Далі - Львів, багато хто тут не вперше. Та це - те місто, яке можна відвідувати знову і знову, захоплюючись старовинною архітектурою, відкриваючи для себе все нові цікаві куточки. Наша добра знайома, місцевий гід Юлія Корзун, влаштовує прогулянку центральною частиною - Старим містом, його найвідомішими визначними місцями. 

  
Вечірній вояж Львовом знову наводить на роздуми. Від ЗМІ чуємо про гори сміття у цьому місті - а на вулицях чисто. Люди живуть якось інакше, - не той менталітет. Сам рівень спілкування зовсім інший, вищий. Пару років тому, чув від земляків, що приїхали зі Львова: «Ми там, як чужі». А як інакше: «западенці» та туристи з Європи, пройнявшись життям "тут і зараз", неспішно потягують каву або келих червоного вина під класичну музику, джаз чи світові хіти; «наш брат» же, під вечір в центрі Львова, шукає, де б його навживатися горілки під шансон. І дивується, що здійснити це досить важко – хіба що десь у номерах свого хостелу.
Ще один свіжий випадок. Нещодавно по мережі пройшов сюжет із розряду "Курйози" - дядько із Західної України півроку працював у Польщі, а на зароблені кошти звів дома навколо помешкання паркан із трьох видів каменю. Посипались коментарі, кшалту: "горбатитись півроку на паркан? нормальний?", "я б свій бізнес на ці гроші відкрив" чи "краще б ти їх пропив". Дядько ж думав про інше. Про те, як його дорослі онуки, торкаючись паркану, своїм дітям будуть говорити: "Це мій дід зробив!". І про те, що цим онукам не соромно буде, коли мимо пройде той же чех чи поляк. І про те, що краса - це добре. Оце - та різниця, - в менталітетах.

 


Позаду перевал через гори, замайорів на горизонті замок «Паланок» у Мукачевому, ось і Берегове - невелике прикордонне містечко, частинка Угорщини в Україні. Селимося в ошатному готелі і - мерщій в найулюбленіше місце - термальні басейни комплексу "Жайворонок". А поруч – виноградники та заводи компанії «Чизай» - відомого виробника кошерних вин. Звичайно, з задоволенням користуємося можливістю знову посмакувати, під час дегустації, десятьма видами продукції цієї компанії. Вечірня прогулянка містом складає враження, що ти десь за межами України - всі вивіски на угорській мові (часто – без дублювання українською), туристи звідусіль поволі та безпечно прогулюються, поглядаючи на чудові краєвиди, місцеві жителі при спілкуванні без проблем переходять на будь-яку з 3-4 мов, орієнтуючись по першому слову, яким до них звертаються. 

Наш шлях продовжується до карпатського межигіря. Зупиняємося поблизу високогірного озера Синевир, щоб екологічною стежиною пройтися до його мальовничих берегів. Відвідуємо реабілітаційний центр бурого ведмедя, куди занедбаних тварин звозять з усього світу в їх природне середовище та в компанію таких же «колег по нещастю» - колишніх артистів цирку, зоопарку, приватних звіринців.  


  

Ознайомившись з залишками «Лінії Арпада» - ланцюжка оборонних споруд часів Другої Світової, прибуваємо в Колочаву – одне з найбільших сіл України. Одне з найкрасивіших сіл України. І просто – унікальне. Чого варті тільки десять музеїв на території громади, серед яких є навіть «Музей радянської школи», де відвідувачів на вході приймають в піонери, пов’язуючи галстук. Ми ж прямуємо до скансен-музею «Старе село». Тут, на великій площі, зібрано оригінали будівель XVIII-XX ст. з усім начинням. Корчма, хатки, будинки різних ремісників. Освітян же, звичайно, найбільше зацікавила екскурсія до приміщення церковно-парафіяльної школи, де дбайливо збережені всі її атрибути і можна самому посидіти за учнівськими партами. Є й скульптура «Вчителька з Вкрайни» - молоді спеціалісти з наших країв колись, за направленням, розвивали освіту на Верховині. 

 
В центрі села – символічний «Памятник заробітчанам» - гуцулка з дітьми проводжають батька до Східної України за копійчиною. У нас добре пам’ятають ті часи, коли, кожного літа, групи заробітчан-гуцулів трудились на наших полях. Чимало їх навіть залишилось у Краснопільщині назавжди жити. На стіні корчми «Жандармська управа» - меморіальна дошка. Згідно неї - у 1938-1939 рр. в Колочаві діяв загін Карпатської Січі, комендантом якої був Шимоня Микола Іванович. В Самотоївці ж проживає велика родина Шимонів і відомо, що вони – з Закарпаття. Телефонуємо їм і отримуємо інформацію, - так, це одна з гілок цього роду, села Колочава Межигірського району. В наш час колочаївські Шимоні – відомі пасічники цього села. Основна маса населення села і сьогодні - в далеких краях, на заробітках. Для тих же, хто залишися вдома, туризм - головна стаття прибутку. Все, що навколо, - кожен куток, вивіска, квітка - для приваблення туристів. Місцеві жителі жартують: "Якщо висохне Синевир - ми відрами води туди наносимо, щоб тільки туристи й надалі до нас їздили".

А, на ранок, за сніданком, в колибі за столами люд гомонить українською, російською, чеською, польською і ще якимись (не розібрав) мовами. Відчуваєш себе, справді, - в центрі Європи. 

А ось і сам центр Європи. Точка, де знаходиться географічний центр континенту, поблизу містечка Рахів. Неподалік – річка Тиса, що відділяє Україну від Румунії. 

Говерла – найвища вершина Карпат, піднімається на 2061 м. Дуже спокусливо піднятися нагору. Частково це вдається. На жаль, штормовий вітер, дощ, град, блискавки не дозволили здійснити цю мрію сповна – провідник завернув усіх вниз за декілька сотень метрів, що залишилось подолати до вершини. Нічого – є причина приїхати ще. 

Позаду Яблунівський перевал, знову Львівська область. «Золота підкова» - так зветься туристичний маршрут, який надає можливість відвідати замки в Олесько, Підгірцях та Золочеві. Досить цікаво порівнювати стан цих об’єктів два роки тому, під час тодішніх відвідин, і сьогодні. 

Також вже стало традицією завершувати подорож Західною Україною паломництвом до святих місць – Почаївської Свято-Успенської Лаври, Скиту Святої Праведної Анни, в цьому році долучили ще й Божу Гору. Очистивши душу (хоча б частково))) від гріхів, з втіхою у серці, дорогу додому освітяни супроводжують зворушливим виконанням в автобусі українських пісень. Всі мандрівники щиро дякують нашим постійним організаторам, - заступнику директора з виховної роботи Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ст. Дєдовій (Супрун) Наталії Вікторівні та практичному психологу Самотоївської школи і Грабовського НВК Бесараб Вірі Володимирівні за чудові дев’ять днів активного відпочинку, сподіваються і з нетерпінням очікують на майбутні подорожі новими та улюбленими маршрутами.

Сьогодні сайт відвідало - 39 посетителей
=> Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=