Самотоевка в сети Internet

- 90 років

23-го квітня делегація від Самотоївської громади прийняла участь у відзначенні пам'ятної дати - 90-річчя з дня народження Героя Радянського Союзу Вдовитченка І.Г. на його батьківщині - селищі Красна Яруга Бєлгородської області Росії. До складу делегації увійшли: голова села Перерва І.М., директор Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Кравченко Т.І., помічник голови районної ради Скирта С.П., представники нашої громади - вчителі, лікарі, працівники культури, автор цих рядків - загалом, 12 осіб. Звичайно ж, ще задовго до очікуваної подорожі, особливо викликало хвилювання головне питання сьогодення: як вплине на традиційно теплу зустріч та закономірно щире спілкування нинішня не краща політична ситуація у відносинах між нашими країнами?   
 Ось і кордон. У Грабовському, з боку України, зміни невеликі - на греблі через ставок, що відділяє дві країни, лежать бетонні блоки - автомобільне сполучення заборонено. Паспортний контроль звичайний, як і раніше. У Старосіллі, - це вже Росія, як завжди зранку, зустрічає виїздний контрольний пункт перетину кордону в обличчі двох російських прикордонників. Тут же чекає Лапкін Ю.В., голова поселення Красна Яруга, котрий приїхав нас зустріти. Паспортний контроль посилився: якщо раніше просто заглядали в паспорти, перевіряли прописку, то тепер з документами проводять процедуру зрідні тій, що й на "нашій" стороні - якщо я правильно розумію, - сканують, заносять в базу. Забігаючи наперед - коли близько 17-ї години поверталися додому, - теж, як і в "старі часи", від російських прикордонників не було вже й духу - кордон Росії, як відкриті ворота, сиротливо зостався повністю оголений і не захищений. За день побували у декількох селах району - не те що військової техніки, - жодної людини у військовому одязі так і не зустріли.
Насолоджуючись рухом по дорозі без звичних, як для нас, ямок та тріщин, швидко прибуваємо до найближчого районного центру сусідньої країни - Красної Яруги.


 Тут на центральній площі, біля вже добре знайомого нам меморіалу, зустрічаємо старих знайомих: сестру героя Надію Григорівну та його племінницю, співробітників Красноярузького краєзнавчого музею, представників місцевої громадськості, та, звичайно ж, краєзнавця Радченко Г.М. Вздовж алеї вишикувались святково одягнені учні 10-го класу Красноярузької школи №1. Спочатку інстинктивно намагаємось знайти в очах зустрічаючих хоч якусь нотку змін у відносинах - даремно. Все як і завжди: Надія Григорівна, в сльозах, усіх обіймає; сивочолий ветеран Литвиненко М.Ф. міцно тисне руку; увага, посмішки, вітання. 


Розпочинають мітинг господарі, під час слова у відповідь Самотоївський сільський голова передає красноярузцям газету "Перемога" з опублікованим напередодні великим нарисом, присвяченим ювілею нашого спільного Героя, до погруддя якого лягають квіти.  


Чудова погода сприяє закладанню невеличкого скверу на початку вулиці імені Вдовитченка, місцеві старожили діляться спогадами про ті часи, коли вона ще носила назву Заводської і майбутній солдат ходив нею то до криниці - по воду, то на цукровий завод - на працю.  

 


 В актовому залі школи №1 "ніде яблуку упасти". Всі школярі святково одягнені, у піднесеному настрої. Під стіною - невеличка експозиція, що розповідає про Вдовитченка та історію старожитніх відносин між Красноярузькою середньою школою та Самотоївською середньою школою. Найцікавіший експонат - альбом, подарований 6-го червня 1973-го року учнями 4-го класу Самотоївської школи учням 4-"А" класу Красноярузької школи. У ньому - надзвичайно цікаві та історично цінні світлини, що увіковічнили перезаховання воїнів до братської могили у нашому селі, святкування Дня Перемоги, ракурси центральної частини Самотоївки того часу. 

 


 Після зустрічі зі школярами вирушаємо у прогулянку вулицями Красної Яруги. Як і наш край, це селище розквітло на початку ХХ-го століття дякуючи великому внеску у розвиток батька та сина Харитоненків. Збереглося декілька будівель того часу, а біля 300-річних дубів височіє пам'ятник меценату. 


На останнє відвідуємо нову школу у селі Степовому, побудовану за останнім словом будівельної моди. Село, в якому мешкає менше тисячі населення, отримало для наймолодшого покоління чудове, повністю забезпечене всім необхідним для навчального процесу, приміщення, облицьоване різнокольоровим мармуром, з дитсадком та стадіоном впридачу. Стомлені, та задоволені, повертаємося на Батьківщину. 


Наступного ранку, 24-го квітня, безпосередньо у день народження Вдовитченка І.Г., зустрічаємо гостей у себе. Зі сходинок "маршрутки" на українську землю ступають сестра Вдовитченка - Герасікова Н.Г. та його племінниця, постійний учасник подібних зустрічей, ветеран війни Литвиненко М.Ф., очільник Красної Яруги Лапкін Ю.В., краєзнавець Радченко Г.М., до проведення заходів приєднуються помічник голови районної ради Скирта С.П. та методист районного відділу освіти Середа Н.І. Під звуки єдиного у Краснопільському районі шкільного духового оркестру росіянам вручаються квіти.  


Після невеликого знайомства зі школою, відправляємось до урочища "Образ", де мати героя востаннє бачила свого сина, а через пару днів у цьому ж місці назавжди закрилися його очі. Смакуємо святу джерельну воду, трішки відпочиваємо, та й знову до школи.

 


В актовому залі вже зібралися учні місцевої школи. Школярі поновляють у пам'яті сторінки короткого життя красноярузького юнака, в черговий раз переглядають презентацію світлин, що розповідають про подвиг героя та історію дружніх відносин між Самотоївкою та Красною Яругою, розпочату його двобоєм з хрестатою потворою. Бурхливими оплесками відзначають росіяни нашу ліричну українську пісню, веселий танець, кмітливе слово - номери концерту за участю кращих учасників художньої самодіяльності школи. До братської могили у парку, де покоїться прах Вдовитченка, всі учасники зустрічі покладають квіти. 


Як і минулого дня у Красній Ярузі, так і сьогодні у Самотоївці "червоною лінією" виступів представників обох сторін є побажання якнайскорішого відновлення миру на Україні та якнайдружніших стосунків між нашими країнами. Загальним знаменником є щире переконання, що нам, простим людям, війна ніяк не потрібна і що купка політиків, які б дії вони не провокували, не зможуть розірвати спільні корені краснопільців та красноярузців, справжніх українців та росіян, які пліч-о-пліч віками і працювали, і захищали свою землю від ворога.


 Як ми учора не знайшли ворога на тому боці кордону, так і росіяни сьогодні переконались, що ніякими злими-страшними "бендерівцями", яких хлібом не годуй, а дай тільки "втопити чи повісити москаля", - як про те розповідають відповідні ЗМІ, - у нас і не пахне. Прощаючись, запрошували один одного знову в гості. Маю надію і навіть переконаний, що штучно створені політичні негаразди - не назавжди, бо самі народи, прості люди, заслуговують на краще.
Сьогодні сайт відвідало - 15 посетителей
=> Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=