Самотоевка в сети Internet

- Лазурне

Продовжується літо і все більше краснопільчан відбуває на південь, на зустріч з теплим морем. Не виключення і освітяни - скориставшись пропозицією все тих же організаторів, - заступника директора Самотоївської ЗОШ І-ІІІ ст. Дєдової Н.В. та практичного психолога цієї ж школи і Грабовського НВК Бесараб В.В., швидко зібравши зацікавлену групу, 23 липня вирушили до херсонських берегів Чорного моря. За основну базу відпочинку обрано селище Лазурне. Розташоване в найвіддаленішому куточку Джарилгацької затоки, воно ніби загубилось у тіні більш відомих сусідів – Скадовська та Залізного Порту. Розрахунок наступний : невелике, маловідоме селище - менше відпочиваючих, просторніше і дешевше відпочинок. Окрім того, що немало важливо, Лазурне позиціонується, як не місце тільки для безглуздого багатогодинного валяння на пісочку та бовтання у воді, а для корисного активного відпочинку з розширенням світогляду, до чого схиляється все більше українців. Тут ви не почуєте шансону в кожній "забігайлівці" і не зустрінете компаній "гопоти", що є звичним явищем для кримських, краснодарських, та й одеських курортних містечок. Тут лунає українська мова, на вулицях чисто і безпечно, спілкування з незнайомцями привітне й толерантне. Не комфортно тут і звиклим до відпочинку на берегах "великої калюжі" - Азовського моря. "Золота середина". Ціни на основний набір товарів мало відрізняються від загальноукраїнських, ціни на місцеві товари (кавуни, персики, солодкий перець і т.і.) в 2-3 рази нижчі за «наші». 

   
Швидко розселившись у приватному секторі, прямуємо знайомитися з місцевим пляжем. Сподівання на просторий відпочинок прямо тут і потонули в морі. Виявляється, за останні роки, після відомих подій з Кримом, Лазурне швидко перетворюється в таку собі Мекку для курортників. При населенні селища в три з половиною тисячі, на пляжі в "час пік", на око, - людей чи не на порядок більше. Поруч виріс цілий квартал по обслуговуванню відпочиваючих. Дуже тішить, що у вже майже звичному "європейському" стилі - невеликі затишні кафешки з квітковими продовгуватими горщиками на невисокій огорожі, бруківка, освітлення, різні елементи приваблення туристів, вся необхідна інфраструктура, - схоже, що з логістикою лад. Якщо й надалі так - буде дуже приємно повернутися сюди років, так, через п
'ять, щоб відчути результат.  

   
Та хочеться побути з морем наодинці, щоб повністю зануритись в атмосферу спілкування саме з природою, а не цивілізацією. Побути, свого роду, робінзонами. Для цього, у Скадовську, сідаємо на катер і, через годину, опиняємось на найбільшому у Європі незаселеному острові Джарилгач, який, ніби коса, простягається 50-кілометровою смужкою вздовж материка, та, здалеку, вітає нас маяком, збудованим за проектом Ейфеля. Дякуючи гарному екскурсоводу, прямуючи до мису, дізнаємося все про рослинний і тваринний світ цього заповідника. Людей на березі все менше і менше... Ось і мис, де майже нікого немає. Зупиняємося, роздягаємося, заходимо у воду... Відчуваємо різницю між такою ж процедурою в курортному містечку і тут. Коментарі приблизно такі: "Ось воно яке, справжнє море! Ось куди треба їхати на відпочинок!" Справді - видно пальці ніг, коли сам по шию в морі; мінімум медуз і морської рослинності; можна легко знайти краба чи рапана - величезного молюска; ніяких зайвих звуків чи візуальних результатів людської діяльності. Тільки справжнє задоволення. 

   
Будучи на Херсонщині - як не відвідати Асканію-Нову - найстаріший заповідник світу, заснований у 1880-х рр. німцем Фрідріхом Фальц-Фейном. "Маленька Африка", де, на сотнях гектарів, співіснують стада зебр і страусів, антилоп і диких коней, різних птахів. Сторічний дендропарк з рідкісними деревами та вишуканим ландшафтним дизайном, куди гармонійно вписуються кам
'яні половецькі ідоли.

 

   
Не обійшлось і без контрастів, що додали в наш активний відпочинок нотки авантюризму :-) Відвідали два цікавих, корисних місця, де, з тією ж логістикою, все майже навпаки. Це гейзер «Гаряче джерело» і Лемурійське (або «Рожеве») озеро - найпівнічніша затока Сивашу.

Історія гейзера наступна – у радянські часи шукали нафту, пробивали пробні шурфи, але, замість нафти, з глибин пішла гаряча бура вода. Ніхто тоді їй не придав значення – всі 6 свердловин законсервували. Один з приватних підприємців «згадав» про це чудо природи після відвідин закарпатських термальних курортів, вирішивши повторити щось подібне у Причорномор’ї. У 2005 р. одну із свердловин розконсервували і сюди почали їздити бажаючі оздоровитись. «Колхозне Берегове» - такою була перша думка в голові, коли, серед звичайного степу, перед очима зявилося щось схоже на загін для скотини :-) За деревяним частоколом – два дощатих басейна з грунтовим дном, де копошиться сила силенна людей. Брезгливу людину швидко охоплює огида. Лізти туди чи не лізти? Підлікуюсь тут чи, навпаки, нахапаюся нових болячок? В перший басейн гаряча вода з гейзера бурхливо витікає з труби. Це наводить на думку, що вода у басейнах має бути проточною. Тільки цей висновок і є вирішальним на дію. Наступний сюрприз – душ з прісною водою відсутній. Прийдеться їхати додому (до найближчого курорту – Залізного Порту, кілометрів 20), щоб змити з себе залишки солончаку.

Історія «Рожевого озера» ще цікавіша. У 1969 р. на березі «Гнилого моря» - Сивашу, потерпів катастрофу радянський військовий літак, боєзапас якого здетонував. Від вибуху утворилася воронка діаметром 40 метрів, яка швидко наповнилась водою. Пересолену водойму облюбувала дунаніела – мікроскопічна одноклітинна рослина, цитоплазма якої – фактично чистий бета-каротин, від чого колір води стає містично-рожевим. Солоність води – вища, ніж у знаменитого «Мертвого моря» Ізраїлю. Тобто – потонути тут неможливо. Заходиш у воду – і наступає «невагомість», - вода сама виштовхує людину на поверхню при найменших рухах. Дуже цікаве, незвичне становище! Поруч – величезні площі рапи з лікувальною багнюкою. Знову таки – облаштовано все приватними підприємцями «в кращих традиціях сільбуду» - дощаті споруди, тяп-ляп драбинка в озеро, об яку легко поранитись, як і об солоні грудки. Озеро – не проточне. Сміливості залізти в нього додає тільки думка про те, що сало чи рибу добре солять якраз для того, щоб там бактерії не завелися – може ж, і це озеро «працює» таким же чином, захищаючи сотні людей щоденних відвідувань від болячок один одного… 
З необхідного – прісну воду з артезіанської свердловини маємо без обмеження в користуванні. 

   
До речі – останні сотні метрів до обох «лікувалень» прийдеться долати… по ґрунтовці! Ось такі контрасти. З одного боку – гордість і захоплення тим, що у нас, в Україні, є такі незвичні і корисні місця; з іншого – розпач і непорозуміння – невже державі не потрібні гарні гроші, які можна заробити ось тут, на практично «пустому місці»… Зараз, за відвідування своїх примітивно облаштованих закладів підприємці беруть по 40 грн всього, хай було б 80, але з вищим комфортом і гарантіями санітарії – кількість відвідувачів би не зменшилась. А сюди ж їдуть люди і з Європи, навіть з Китаю… як прикро за свою країну.

В цілому ж – відпочинок, безумовно, вдався, а останні описані тут «авантюри» тільки додають йому колориту пригод і пізнання світу, за що всі учасники подорожі дуже дякують нашим беззмінним організаторам і знову з нетерпінням чекають на нові мандрівки.

Сьогодні сайт відвідало - 15 посетителей
=> Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=