Самотоевка в сети Internet

- Кр.Яруга 2

 
Продовжую розповідь про нашу мандрівку Бєлгородщиною, на цей раз - в її пізнавально-туристичному розрізі. На цьому фото відображено джерело поблизу села Кострома Івнянського району, з якого починається добре нам знайома річка Псел. Та й тут наші сусіди знайшли зиск, перетворюючи звичайне болото в туристичну екзотику. 

 
Парк регіонального значення - ось так - не більше, не менше. Болото осушено і перетворено на озеро, по якому можна кататися на човнах. Саме початкове русло Псла викладено камінням, прямо зверху на ньому встановлено купальню з капличкою, заявлено, що вода освячена і має цілющі якості :-)  Поруч - цілий музей під відкритим небом - українські хатинки, кожна з яких представлена як житло одного з майстрів - коваля, гончара, ткача і т.п. Вся територія благоустроюється в стандартному "бєлгородському" стилі - тротуари з плитки, квітники, ідеальна чистота. Мораль вбачається така - росіянам цікава українська культура, та тільки, для ознайомлення з нею, треба перетинати кордон. Чому б не організувати шматочок України неподалік її кордонів і заробляти, прокручуючи тут власні гроші, не вивозячи кошти в бюджет сусідньої країни! Мудро...
 
  
А ось такий млинок - справжній, діючий - в самій тільки Самотоївці наприкінці ХІХ-го століття приблизно таких було 16 - чим не українська екзотика... за якою треба їхати в Росію.
 

 Говорять, що в Росії чути навіть нічого не хочуть про голодомор 32-33-х років. Ось цей величний знак встановлено на автотрасі Красна Яруга - Бєлгород. Надпис на плиті "Крестьянству России ХХ века благодарные потомки с покаянием" - хай не прямо, та нам зрозуміло, про що це...

 
Я думаю, що багато хто вже впізнав на знімку Забару Миколу Григоровича, який був нашим уважним гідом на протязі всього другого дня подорожі. Колись ця людина добряче підняла наше село, керований нею місцевий колгосп впроваджував найпередовіші технології, а скільки всього збудувалося в Самотоївці за часів його правління... Весь маршрут від його розповідей віяло теплом і щирістю. Зараз він займає посаду радника губернатора Бєлгородської області.
 
 
До речі, за радянських часів самотоївський колгосп ім. газети "Правда", очолюваний Забарою М.Г., вів соціалістичне змагання з одним із колгоспів Рокитянського району Бєлгородщини. На жаль, голови того колгоспу вже нема серед живих, на його могилу Микола Григорович приніс квіти, віддали шану й ми.

 
 Найвища точка Чорнозем'я Росії теж знаходиться на Бєлгородщині, поблизу Прохорівки. На честь перемоги в танковому двобої при обороні Курської дуги тут споруджено височенну каплицю, з якої чути дзвін кожні 20 хвилин. Те, що це справді найвища точка, доводить постійний сильний вітер біля цієї споруди.


  Поруч знаходиться поле з радянською бойовою технікою часів війни.


  Особливо вразив найсучасніший музей в самій Прохоровці. Величезна мармурова споруда з об'ємними залами, шикарні експозиції, стеля, що постійно рухається, біля кожної групи експонатів - комп'ютерний дисплей, по якому йде розповідь про нього, поруч - сенсорні екрани, де можна в інтерактивному режимі отримати відповіді на свої питання. До того ж, ніхто нічого немає проти фото- чи відео- зйомки. Всім відвідувачам пропонують подивитися в комфортабельних умовах DVD-фільм про танковий двобій під Прохоровкою.

 
 Отже, наша екскурсійна частина візиту пройшла також дуже змістовно. На цій карті синім кольором я відобразив весь маршрут подорожі Бєлгородщиною за два дні. Додому поверталися змореними, але дуже задоволеними, з відповідними враженнями - буде що згадати... але буде й робота депутатам та всій громаді по впровадженню досвіду з облагородження своїх населених пунктів - звичайно, на скільки це можливо...


Сьогодні сайт відвідало - 15 посетителей
=> Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=